Чумацтво – самобутнє явище в українській культурі

  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 2316
  • 0

Роль чумацтва в історії та культурі українського народу була дуже суттєва. Що таке чумацтво було взагалі? В декількох словах його можна охарактеризувати як вільну торгівлю на тлі мандрів, свого роду цехове об’єднання однодумців. Це ціла історія, причому не тільки торгівлі, але й взагалі країни, з її розвитком та традиціями, правилами та закономірностями. Українці свого часу боролися за свої політичні права та свободи, так само вони робили це і по відношенню до торгівлі – бажаючи створити та відстояти свої власні засоби торгівлі та права торгової спільноти. Доводилося протистояти монополіям власних володарів – як соляна монополія Святополка, ХІІ ст., боротися проти чужих торговців – адже в Україні була встановлена жидівська торгівля, яка припинила існування в 1648 році. Та й запорізька скарбниця, яка відіграла неабияку роль у фінансовому становищі України того часу, спиралась на діючі чумацькі торгівельні магістралі. Вони ж слугували запорукою розвитку стратегічних дуже амбітних намірів великих князів – Святополка Завойовника, кошових, як Іван Підкова, гетьманів. Чумацька торгівельна стратегія була в основі дій державних осіб та їх планів.

Початок становлення чумацтва знаходимо в далекій історії країни. Чумацтво уявляє собою форму взаємодії людей торгівельного складу, купців, з державою Києва. Самі вони були набагато старіші по часу виникнення. Ще Мстислав Ізяславович, Великий Князь київський, у 1170 році звертався до мандрівних купців, до вояк, аби захищати дороги од самого Києва і до моря, тому що, мовляв, всі путі відбирають у українців, Грецьку, Залозну, Соляну. А ліпше було б віднайти шляхи своїх дідів та прадідів. Ті шляхи, про які згадує в 1352 році Рубріквіс, коли до Теодозії привозились куниці, соболі, різні інші хутра у возах, що були запряжені волами. Ці чумацькі шляхи були знані до половини ХІХ ст. Найперші згадки щодо козаків були ще в 1499 році (грамота міщан), згадки про купців, які торгували рибою, або про чумаків, що пізніше згадувались уже як військові люди.

Чумак насамперед, з початку свого виникнення, був воїном-торговцем, пізніше став торговцем – посередником між виробником та кінцевим споживачем, а на заключній стадії свого існування – як фурщик, перевізник – помалу зникає.

Економічний склад життя України та теперішньої Новоросії був направлений на створення чумацтва, сприяв його розвитку, підтримував. Але цей час тривав допоки з півночі на південь не простягнулась залізнична магістраль, що перетнула країну і поєднала ці крайні точки її.

Київсько-Новгородська Русь вела дуже жваву торгівлю з країнами Південного Сходу, прокладаючи в них свої шляхи. Тим самим вона сприяла створенню окремого класу торговців-воїнів, що були під захистом князів та панства Польщі та Литви.

Таким чином характер чумацтва був подвійний – з одного боку торгівельний, з іншого – військовий.

Валка, тобто обоз, складалась возів кількістю від 100 до 300 і була одиницею військового типу. У кожного чумака – члена валки – був в наявності спис, рушниці, запас куль та пороху відповідно. Очолював валку отаман та його заступник, осаул, який був великим авторитетом у справах постачання, маршруту та оборони. У разі нападу він же міг бути і диктатором. Чумаки перейняли від запорожців навички, які переросли в ціле мистецтво, встановлювати з возів цілі фортифікації, зчеплюючі вози ланцюгами.

Одна валка могла, у якості торгівельного елементу, презентувати одну або декілька торгівельних об’єднань, асоціацій свого роду, і звалися вони ватагами. Їх характер був суто купецький, а формувались вони з кількох господарів, зазвичай до 10-15 осіб, на умовних підставах.

Таке мандрівне купецтво було доволі сталим, майже освяченим упродовж двох тисячоліть. На початку вже другого тисячоліття воно стало чітко вираженим та завершеним. Свідоцтво про закріплення устрою в чумацьких громадах можна зустріти в останній докладній праці 1874 року – про устрій чумацтва. Дослідник І. Рудченко пише, що чумаки мають свої традиції, звичаї, освячені віками, на кожний рух, кожну дію та намір.

Виїздити з дому чумак має по закону, їхати будь-якою дорогою теж по закону, спинятись в дорозі за потребою, наприклад, щоб попасти волів – також по закону. І чумаки самі дуже пильно та суворо слідкують за дотриманням цих законів: артіль дуже невдоволена, коли щось робиться всупереч чумацьким звичаям та ритуалам.

Федір Щербина, один з потужних українських істориків та діячів, в своїй книзі «Нариси українських артілей» (1880 р.) намагався пояснити зміст самого слова «закон». Він каже, що це форми, що складаються на підставі буденного історичного досвіду та традицій. Це такі народні звичаї, що передаються з роду в рід, від батьків до дітей, що стосуються загального життя народу. Обіцянка, дана колись одного разу, звичаї прадідів, старовинні традиції – це все вкладається в основу закону. Виникнення та зростання форми, існуючі взаємовідносини та зв’язки, обов’язки членів громади – асоціації, все це приховано в звичаях, що є неписаним законом, але дотримуваним без сумніву та суперечок. Всі взаємовідносини потім виростають під впливом цих звичаїв та традицій, диктуються ними. Теорія чумацького устрою була така, але як все відбувалось фактично на практиці? Саме буття та життя чумака, його напівосіле, напівмандрівне існування накладало відбиток, і доволі суворий, на зовнішність чоловіка та його вираз обличчя. Очевидці стверджували (Новосельський, наприклад), що чумак – замкнений, мовчазний чолов’яга, сам собі на умі, на життя та оточуючих дивиться з долею презирства та зверхньо. Його поведінка сповнена самоповаги. Але не втрачаючи власної гідності, він може і завжди готовий потішити жартом гурт, іронічно поставитись до подій та людей. Вираз обличчя гордий, веселий або задуманий. Для чумака дуже багато значили різні товариські прикмети. Товарищество було дуже важливим для чумака: товариш ніколи не зоставить іншого в нещасті наодинці, а зрада товариша вважалась як один з найганебніших проступків, що може бути. Чумак, який вчинив дію проти совісті та товаришів, примушений на самотність – він не знайде валки, яка б прийняла його після злочину. Важкі подорожні умови сприяли такому міцному товаришуванню, важкі та непрості сутички з ворогом та розбійниками (лугарями), чужинцями змушували чумаків триматись разом та підтримувати один одного в складних умовах шляху. Захищеними чумаки відчували себе тільки на території самої запорозької держави, де чумацькі магістралі охоронялись запорізькими бекетами. Похорони загиблого в різних умовах чумака часто відбувались з почестями та музикою, як військового.

Чумацький епос відокремлений від запорізького і є одною з характерних прикмет народного обличчя України. Рудченко у восьмидесятих роках писав, що чумаки там, де тільки можна почути українську розмову. Славетна та звісна назва чумака від Полісся до Лівобережжя. Важко знайти село, де не було б однієї або кількох різних родин чумаків, деякі села козачого походження займаються виключно чумацтвом. Економічне значення мали чумацькі ватаги, але не тільки вони – окремі чумаки також зміцнювали силу фінансову країни чи місцевості. На селі чумаки були і як кредитори, не тільки грішми, але й збіжжям або продуктами. Видавали «до нового хліба». Якось в 1871 році в одного з чумаків було вкрадено чималу суму – 560 тисяч карбованців. Газетні кореспонденти-розслідувачі зацікавились, скільки ж взагалі можуть заробити чумаки на своїй справі. І виявилось на диво, що мільйонери серед чумаків не поодинокі і не випадкові.

Таким чином ми бачимо, що чумацтво є одним з виразів українського духу, культури, таким як і хліборобство, або військове козацтво.