Українська скриня: особливості виробництва та побутове значення

Скриня з давна була важливим елементом в оформленні традиційного українського житла. Такий елемент меблів виконував функції місця для зберігання одягу, рушників, хусток та інших побутових речей, інколи використовувалася як спальне місце, чи навіть стіл. А ще скриня була невід’ємним складником дівочого приданого, в якому придане з рештою і зберігалося.

Скрині завжди продавали на базарах чи ярмарках й на них завжди був попит, адже як казали в народі: «Без скрині пагано зовсім, бо ж все в скрині лежить». Особливого розквіту скринництво зазнало упродовж ХІХ – першої половини ХХ століття, посівши особливе місце в меблевому ремеслі. Майстрів же які спеціалізувалися саме на виготовлені скринь називали скринниками.

Основним матеріалом для виготовлення скринь служили дерев’яні дошки з листяних порід дерева, найчастіше використовували дубові, кленові або липові. За конструкцією скриня нагадувала великий прямокутний ящик з кришкою (кришка скрині могла бути або рівною або злегка випуклою) яка обов’язково замикалася на ключ. Невід’ємним оздобленням скрині були ковані ручки по бокам, які полегшували транспортування цього не легкого та габаритного елемента меблів. Дно скрині робили плоским, іноді доповнюючи його ніжками. Зверху скриню, зазвичай, накривали рядном, килимом, або рушниками. Доволі часто скрині виготовляли таких форм та розмірів, які дозволяли використовувати її як ліжко або стіл.

Щодо кольору, то крині найчастіше фарбували червоною фарбою різних відтінків. Однак, в деяких місцевостях, наприклад, на Сумщині існувала практика більш складного та цікавого оздоблення скринь декоративним розписом. Такі скрині називали «мальованими». Оздобленням скринь, зазвичай, займалися самі майстри-столяри, прикрашаючи їх яскравими рослинними орнаментами. В багатьох етнографічних джерелах можна знайти згадки про надзвичайно красиві скрині виготовлені на території Слобідської Сумщини. Звісно ж ціни на такі «мальовані скрині» були доволі високими й дозволити собі їх могли лише заможні люди. Окрім просто деревних скринь в народі також цінувалися так звані ковані. Ці скрині виготовляли також з дерева, а вже потім оковували залізом та декорували різноманітними кованими елементами.

В конструкції скринь передбачався невеличкий внутрішній ящичок - прискринок в якому зберігали папери, гроші, прикраси та інші цінні речі. Окрім матеріальних цінностей в прискринку часто зберігали і важливі родинні пам’ятки. Наприклад, дитячий пупчик, який відпадав невдовзі після народження.

Окрім того, як ми вже зазначали, скриня була одним з основних на найважливіших компонентів весільного посагу, тож мальована або кована скриня вказувала на статки та соціальну значущість сім’ї нареченої.

В українському побуті окрім скрині часто вживали ще й сундук, який мав таке ж саме призначення, але трохи відрізнявся від скрині зовнішнім виглядом. Зокрема кришка сундука завжди була випуклою, а сам виріб обов’язково обкований залізом, на відміну від традиційних скринь з пласкою кришкою. Скрині та сундуки доволі довгий проміжок часу використовувалися одночасно, однак на початку ХХ століття сундуки все ж витіснили більш прості скрині.

В середині ХХ століття побутові функції скрині поступово перейняв на себе більш новий столярний виріб – шафа. Однак ще довгий час скрині та сундуки зберігалися та використовувалися як важливий предмет обрядових дій пов’язаних з весільним обрядом. Зокрема на Сумщині існував звичай «збирання скрині»: поки наречена ходила селом прощаючись з дівотством та дружками, її рідні збирали скриню з надбаним приданим та відвозили до оселі молодого. Етнографи описують цей обряд наступним чином – скриню «везти» до молодого мають або хрещені батьки, або інші одружені родичі, обов’язковою умовою для проведення цього дійства мало бути те що ті хто «везуть скриню» мали бути в парі, аби й молодята завжди були в парі. Окрім скрині з собою брали символічну сокиру, молоток та гвіздки. Коли ж скриню починали заносити в оселю молодого то зупиняючись в кожних дверях приговорювали: « У двері не взазить!!!» і виймаючи сокиру пригрожували: «Зараз будемо одвірки рубати бо скриня не влазить!». Господарі ж в цей час підносять по чарці та закусити і процесія випивши могорич проходять до наступних дверей, де все повторюється з початку. Після того як скриню внесли діставали молоток та гвіздки й починали ладнати рушники невістки в місцях де хотілося молодій, знімаючи при цьому свекрушині.

Скриня та її вміст вказували на майстерність та працьовитість дівчини, її вправність та готовність вступити до шлюбу. Традиційно в придане дівчата готували тонке полотно для постілі, рушники, сорочки, одяг, рядна й таке інше. Збираючи придане дівчата старалися аби все було красивим та розкішно розшитим вишивками.

Як то не дивно але й у 50-60 роки ХХ століття, коли скринництво як окреме ремесло повністю згасло, Материнські або бабині скрині використовували в весільних обрядах. Більш того у другій половині того ж ХХ століття при наявності більш зручних меблів продовжували використовувати скрині за їх прямим призначенням.

В багатьох селах й досі можна зустріти традиційну українську скриню, і хоч їх вже дуже рідко використовують за прямим призначенням, але й позбуватися такої родинної цінності теж не поспішають. Адже скриня – важлива пам’ятна частина родинного минулого.