Етносимвол української культури «Козак-Мамай»

  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 4279
  • 0

Образ «Козака-Мамая», загадковий та тривалий, став уособленням звитяжницьких ідеалів українців, світогляду та знаком формування нації. Це свого роду духовний символ, що особливо поширився в Україні XVIII-XIX століть. Мало не в кожній хаті ця картина ставала поруч з іконами, доповнюючи їх сакральний ряд. Українське малярство не створило більш живого та характерного образа за цю картину, повторюючи її знову і знову в безлічі варіацій.

Чому ж так склалася доля цього героя? Може, тому, що він став символом духовної сили народу, його незламності в боротьбі з ворогами та загарбниками, що весь час намагалися поставити народ на коліна. Фігура козака, зображена на картинах тоді, коли запорізьке військо стало минулим, сприймалась як пам’ять народа, знак поваги героїчним часам. Образ козака з’являвся на хатніх стінах, полотнах, на дверях та вікнах, на скринях. Навіть на вулиці знаходилось що прикрасити його образом – наприклад, вулики. Селяни порівнювали його з Юрієм Змієборцем, який теж був борець зі злом, але в площині ікон. Обидва щиро захищали щастя да добре життя простого народу.

Здається дивним, що саме в час відпочинку зловлена мить, коли ми бачимо славетного героя, а не в характерній сутичці з ворогом. Він виглядає спокійним, розслабленим та трохи мрійливим. Але чи не саме цей стан є найбільш глибоким та характерним для чоловіка – глибокий внутрішній стан, саме внутрішня сила, в спокої, а не в активних діях, найбільш розкривається душевна сила. Шабля є його вірним другом вже дуже давно, не згадати скільки років, але бандура викриває його душевні рухи, думки та стомлену тугу.

Питання походження народних картин не має відповіді і сьогодні, хоча давно і багато дослідників цікавились та занурювались в розкриття її таємниць. Існує версія, що образ «Козака-Мамая» виходить з культури народів І тис. до н.е., що мешкали на території України сьогоденної. Композиційна схема доволі стала, і в своєму формуванні відобразила етнокультурні зв’язки та взаємодію традицій давніх культур. Мистецька форма склалась не за один рік, а роками становилась та шліфувалась, відкидаючи зайве та залишаючи характерне, і кожне покоління залишило свій відбиток в цьому процесі. І з формуванням вона міцно укріплювалась у свідомості представників того часу, закарбовувалась. Поза козака, звична для мешканця степів, була стандартна і типова, саме тому така вічна. Образ став своєрідною формулою мистецтва, вжився в образотворчий фольклор України і став його невід’ємною частиною. Платон Білецький, видатний дослідник, висловив гіпотезу, що образ на картині міг взяти походження від буддійських ікон, побачених у кибитках монголо-татар, або в побуті калмиків, що теж сповідали буддизм, союзники козаків у 1639-1642 рр. Пізніше ці образи трансформувались в такий уже звичний і сталий образ «Козака-Мамая».

Сюжет картини став найбільш поширеним у часи гайдамаччини та зникнення Запорізької Січі. Становище більшої частини козацтва значно погіршилось, і на цьому тлі образ спокійного козака, зануреного в свою журбу, на відпочинку, і сама композиція картини стали дуже відображаючими стан козаків. Це було спогадом та нагадуванням про те, що часи козацтва були, але вже ідуть у минуле.

Походження картини щільно переплітається з семантикою назви картини. Ім’я козака нічим не схоже на традиційні чоловічі імена того часу, воно зовсім неслов’янське і ніколи не використовувалося. Незрозумілим є і те, що усно картини називаються «Мамаями», але в підписах до них козак носить ім’я то Івана, то Хоми тощо. Картини з сценами гайдамацького життя, правда, інколи мають письмові уточнення: «Мамай, славной козак», «Мамай-Гайдамака» та ін.

Деякі дослідники вважають, що таке може бути із-за назви невеличкої річки Мамай-Сурки, що пробігала неподалік від Запорізької Січі. Крім того, кам’яні баби, що знаходились на курганах, також називались «мамаями». До того ж, наприклад, українська мова має вислів «піти на мамая», тобто «відправитись на удачу». В цьому можна побачити певний зв’язок образа козака-мамая з гайдамацькою справою. Також з цього можна зробити висновки, що саме слово «мамай» скоріше не ім’я, а синонім до «гайдамака» і означає рід занять. А татарське слово «мамай» означає «ніхто», що дуже схоже на тексти до картин: ніколи не вгадаєш, звідки і хто зображений, і як звуть його, і тільки той, хто бував в степах, може здогадатись про прізвище його. І ще можлива версія, що так називали себе ті самі козаки-характерники, які були наче зачаровані від кулі та меча – наприклад, Іван Сірко, який двічі воскресав, як кажуть легенди.

Один із дослідників, А. Скальковський, мав документі з архіву, які підтверджували існування гайдамака Мамая в дійсності. Згадка про козака знайдена і в знайденому листі П. Куліша до О. Бодянського (написаного 16 липня 1848 року): в ньому сказано, що ляхи звуть його Козаком Мамаєм. Також дуже цікава з цього питання оповідь українського фольклориста та етнографа Б. Грінченка «Про Хмельницьких. Про Мамая». Він записав її у с. Суботів Чигиринського повіту Київської губернії. В ній розповідалось, що Мамай із запорожцями наробив ляхам багато лиха, що у лісі росте великий дуб і зветься він Мамаєм, і наче Мамай на цей дуб вішав казан та дзвонив у нього, скликаючи хлопців. Або що Мамай був подібно до дуба низький та дужий.

В Правоборежній Україні виступ гайдамаки Мамая був дуже гучний. Герой для народу, для панства він став розбійником. Навіть саме слово стало загрозою для панства, нагадувало про можливість розправи і прирівнювалось до гайдамаки. З Правобережної України назва могла перейти і до Лівобережжя, де й затвердитись у фольклорі.

Один тип картин має різні суміжні назви: «Козак-запорожець», «Козак-Мамай», «Козак-бандурист», і ці картини вважаються традиційними народними в силу загальних рис композиції, центрального образу, часу існування на українських землях. Які б і скільки б не було варіацій картини, основа композиції всіх – це постать козака, що сидить в характерній позі «по-східному», з ногами, підобраними під себе. Всі картини можна умовно поділити на три групи, зважаючи на положення на картині постаті козака – як головного центрального елементу композиції, від наявності на картині речей козака, дерева, коня, наявності чи відсутності додаткових елементів та зображень.

Образ Мамая має два плани. З одного боку, це прототип козаків, доволі конкретизований, тих воїнів, що несли важкий хрест боротьби та горде служіння ідеї народу. Однак не стільки важливий сам козак, скільки те семіотичне значення, якого набуває його образ – в культурно-історичному плані він символізує дійсність. Таким чином, з другого боку, в більш широкому розумінні, Мамай є феноменом, цілим явищем, в якому земне щільно переплетене з небесним. Так образ стає сакральною таємницею, основною загадкою якого є недоназваність, недовимовленість, щось скрите від щоденного життя. Адже предки схилялись до думки, що повністю назване - проявляється, матеріалізується, діє. А недомовлене – то є засіб збереження суті, знання, самої істини. Так образ Мамая постає перед нами в новому, філософському розумінні, не просто як людина чи козак, а як закодований світогляд нації. Мамай подібний до всесвіту – самодостатній, гармонійний, досконалий, втілює в собі жіноче (душа-пісня, земля-мати) та чоловіче (святий-батько, козак-лицар). Він пов'язує два рівні буття, є своєрідним камертоном, який створює гармонію, є кодом етнічного образу-ідеалу. Поєднавши в собі два начала, злившись із всесвітом в єдину суть, Мамай став не відділим від нього. Відтоді народна картина «Козак-Мамай» не тільки стає носієм історико-культурної частини українського народу, але й криптограмою важливих складових світогляду нації, елементів народного ідеалу, найбільш значущих орієнтирів народу.

Протягом XVIII-XX століть історія складалась таким чином, що всі свої мрії та сподівання на краще життя, на національне визволення українці зв’язували з козацтвом. Тож ця картина є квінтесенцією художнього творення, написане наче самими думками народу, а зображення, що стали символами, та знаки-реалії складають цілий комплекс моральних та етичних норм народу України, його світогляду, думок про місце людини у всесвіті, про її значення. Образ козака на картині є уособленням того, що українська нація життєздатна і високодуховна. Тож бачимо, що картина «Козак-Мамай» - то є великий скарб поколінь, що прийшли після козаків і є їх продовженням, то є оберіг оселі та родини, що переходить із рук в руки, із свідомості в свідомість.