Таємниці, загадки та легенди львівських двориків

  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 7449
  • 0

Про колоритні одеські дворики чули практично всі, проте у багатьох інших містах нашої країни є не менш цікаві двори. Сьогодні ми розкажемо про давнє місто Лева з маловідомого боку історій, легенд та загадок міських дворів. Звичайно ж Львів славиться своїми знаменитими пам'ятниками, що промовисто говорять самі про себе, однак в тихих та захованих від метушливого міста двориках, можна знайти не менш цікаві пам’ятки.

Загалом сучасний Львів дуже популярний серед туристів усіх країн. Місто манить та зачаровує старовинною архітектурою, вузькими брукованими вуличками, кав'ярнями зі знаменитою львівською випічкою, шоколадними крамничками... Крім того, у Львові часто проходять різноманітні фестивалі, виставки, ярмарки і багато інших цікавих заходів, які можуть непогано розважити жителів міста та його гостей. Найчастіше туристам видно тільки цю парадну частину міста, зазначену в путівниках. Однак не тільки на центральних вулицях можна знайти цікаві та унікальні речі та пам'ятки. Саме у затишних львівських дворах проходить справжнє життя міста Лева, тут відбуваються події і драми, тут складаються долі жителів, тут назрівають любовні трагедії, обрушуються прокляття, програються маєтки, замітаються докази і взагалі відбувається багато чого цікавого, що не доступно фасадній стороні життя.

Часто навіть самі мешканці двору вже не так добре пам'ятають його історію, що вже говорити про гостей, бажаючих послухати місцеві легенди. Але є дослідники, які цікавляться цими притчами, легендами, міськими бувальщинами, і один з них – це історик Аліса Васильєва. Вона займається цією своєрідною локальною «дворовою» історією і може поділитися цікавими долями жителів міста й сюжетними лініями. Однак, не варто забувати, що історія – це не тільки минуле, що вже відбулося, але й ті події, що чиняться прямо зараз, у нас на очах.

Дворик на плитах могил

На вулиці Вірменській сховався дворик з такою ж назвою, під номером 7. Його оточує Вірменський кафедральний собор, колишній жіночий монастир і палац архієпископів. Ці будівлі були зведені ще в XIV столітті, гроші на них були передані вірменськими купцями. Основною визначною пам'яткою цього двору є старовинне кладовище, вірніше, вже його залишки. Про нього нагадують надгробні плити з нанесеними епітафіями польською та вірменською мовами. Ці надгробки називаються «хачкар», найстаріша налічує понад 600 років. Місцеве повір'я говорить, що гріхів буде відпущено тим більше покійному, чим сильніше стирається напис під ногами людей, які по ньому ходять. День же, коли цей напис зникне зовсім, буде щасливим – душа покійного потрапить в рай відразу з чистилища. Історик Аліса Васильєва, однак, стверджує, що небіжчиків тут вже давно немає і всі останки давним-давно вивезені за місто в рамках боротьби з антисанітарією більше 200 років тому. Львів тоді потрапив під владну руку Австро-Угорщини, а всі кладовища в межах міста були знищені або переміщені.

Двір, який не чув дитячого сміху

Городяни вважають, що такі тихі й непримітні спочатку дворики, як двір за адресою вул. Дрогобича, 8, відображають сутність та колорит львівських дворів. Саме тут, у цьому дворі горів останній по всьому місті газовий ліхтар. Тут зберігся будинок, де ще в 19 столітті була діюча кузня. Однак це все не дуже суттєво на тлі того, що цей двір прославився тим, що колись страшна зла відьма прокляла його, і жодна з жінок, що тут мешкає, не могла завагітніти, а в стінах двору ніколи не було чути заливчастого дитячого сміху. Легенда свідчить, що колись давно жила тут одна подружня пара, яка дуже не хотіла мати своїх дітей, і щоб випадково не завагітніти, вони попросили допомоги у місцевої відьми. Відьма погодилася допомогти їм в їх бажанні, але поставила одну умову: дитячий голос ніколи не порушить тишу цього двору, ні у кого з місцевих мешканців теж не буде дітей. Ходять чутки, ніби це прокляття і понині має силу. Перевірити, однак, так це чи ні, на сьогодні вже немає можливості: на місці колишнього двору сьогодні розташовується музей Давніх графічних технік, а також місцева художня майстерня під назвою «Літографія». Тому лелеки забули сюди дорогу вже напевно.

Небезпечний колодязь

Однією з перлин Львова вважається Бернардинський монастир, чий тихий спокійний дворик ховається зі своїми невисловленими таємницями поруч. Кажуть, в колодязі монастиря свого часу монахи топили дітей, які були народжені від їх зв'язків з сестрами-кларисками. У XIX столітті тут виявили довгий, у 200 метрів, підземний хід, котрий вів до монастиря. Копати цей хід почали ще в 1672 році солдати турецької армії, яка обступила Львів. Однак під час підкопу здійнялася буря, і розпочатий підкоп було засипано, причому разом з турками, які не встигли вийти звідти назовні. Пізніше залишки цієї споруди використовувалися під час будівництва нового підземного переходу, і було це не так давно, в минулому столітті. Існує й інша легенда, за якою в колодязь монастиря скидали трупи, що залишилися після чуми, і голови воїнів, які воювали в армії Богдана Хмельницького, що тримала в облозі в той час місто. Ця легенда могла виникнути тому, що в той час, коли почали чистити Львів від кладовищ, Бернардинський монастир опинився в списку останнім. І коли вивозили поховання з його території, місцеві жителі могли спостерігати, як численні вози вивозять вантажі людських кісток, багато кісток, і всі вони виїжджали з воріт саме цього монастиря. Так і склалося враження, що звідти вивезли найбільше поховань, а багата людська уява розвернула колодязь до бездонного джерела трупів. Подейкують також, що було одне місце, в якому 1484 року поховали святого – Яна з Дуклі, він був покровителем Львова. І ось з цього місця пробився струмок, що було розцінено як велике диво. Яна після цього перепоховали, а там, де був ключ, викопали криницю, пізніше прикрашену ротондою.

Італійський дворик

Є у Львові й італійський дворик. Це патіо палацу (який було побудовано в 1580 році), зведеного на замовлення одного з найбагатших львів'ян, що були за всю історію існування міста – Костянтина Корнякта. Він був грецьким купцем, який контролював всю винну торгівлю в Причорномор'ї, був досить відомим меценатом. Йому було дозволено спорудити на центральній міській площі небачену розкіш – палац на цілих шість вікон. Дворик цього знаменитого палацу дуже схожий на традиційні дворики Італії, тут навіть ставили п'єси за шекспірівськими творами. На сьогоднішній день тут працює львівський історичний музей, дворик може порадувати своїх відвідувачів кафетерієм.

Львівська історія про Ромео та Джульєту

За адресою цього дворика (площа Ринок, 6) ще з давніх 1400-х років перебувало місце, де місцеві ремісники навчалися стрільбі – так звана «стрільниця». Стріляти було необхідно вміти для захисту міста та сім'ї на випадок нападу ворожої армії. Через деякий час, в середині 19 століття, дворик зміг похвалитися новою «стрільницею», яка була зведена в стилі романтичного історизму. Тепер цей будинок більше використовується для проведення світських заходів, ніж у ролі оборонної або навчальної споруди. А взимку 1866 року саме сюди, в цю будівлю, прибули на бал на честь Різдва львівські «Ромео і Джульєтта» – ними були Ванда Моне шістнадцяти років і знаменитий художник Артур Гроттер двадцяти дев'яти років. З першої зустрічі вони полюбили один одного, але батьки Ванди виступали проти їх зв'язку, а здоров'я художника було підірвано туберкульозом. І через рік Гроттер помер у Франції, а його кохана продала свої коштовності, щоб гідно поховати нарешті тіло свого коханого на його батьківщині. 

Програний маєток

Палац Семенських здавна був побудований на місці, яке користувалося поганою славою. Одна легенда свідчить, що колись, дуже давно, на цьому місці жили були розбійники, жорстоко грабували подорожніх, що проходять повз на самоті. І ось злочинні діяння розбійників настільки обурили небеса, що одного разу гриміла гроза, і в будинок, в якому знаходилися грабіжники, вдарила блискавка. Вона спалила його дотла разом з усіма, хто там був. Пізніше на цьому місці збудували палац на замовлення графа Костянтина Семенського, але пізніше його нащадки неодноразово перебудовували будівлю. І сталося так, що один із спадкоємців, знатний вельможа, і не менш знатний картяр, програвся до такого відчаю, що був змушений поставити на кін садибу, що передавалась з покоління в покоління. Тим самим в разі його програшу садиба переходила у володіння міста. І от гравцеві не пощастило. Зате пощастило бідним дітям, для яких в цій будівлі була облаштована гімназія.

Пізніше, після війни, замість неї тут працювала радянська школа. Коли СРСР розвалився, нащадки Семенських, які проживають за океаном, спробували було відновити свої права на нерухомість, відібравши її у держави, проте не склалося: документи, знайдені в архівах, довели, що садиба була законно, якщо так можна сказати, програна місту, так що спадкоємці залишилися при своїх. Зараз палац надає дах школі – інтернату № 102, що навчає дітей, які мають проблеми з розвитком.

Нижче рівня вулиці

Невеликий дворик за адресою вулиця Рибна, 5 незвичайний тим, що знаходиться нижче рівня самої вулиці, і немов скочується вниз. І будинок, що стоїть за цією ж адресою теж незвичайний: у нього три поверхи, однак на вулицю він показує тільки два з них. Сама вулиця довжиною 70 метрів, кілька століть носила назву на честь Марії Сніжної. Зараз це ім'я носить костел, побудований по сусідству німецькими колоністами в XIV столітті. Поруч розташовується торгова площа старого міста. У 1871 році ця вулиця отримала нову назву – Рибна, а площа стала називатися Старим Ринком. Ця місцевість з давніх часів була околицею міста, селилися тут етнічні українці, яким було заборонено жити в центральних частинах міста.

Пізніше на цій території стала оселятися єврейська громада. Не дивлячись на те, що дворик був досить скромний, у ньому містилися таємничим чином фабрика вати, магазин тканин, булочна, столярна майстерня, а також суспільство для глухонімих євреїв «Біт». Тут проживали підприємці та вчителі з приватною практикою.

Ностальгічні спомини

Хоча двір по вулиці Князя Лева 2 не є ніякою пам'яткою, проте свою популярність він отримав зусиллями місцевих мешканців: коли потрібно було вивозити на звалище старий і непотрібний, здавалося б, мотлох, мешканці прикрасили дворик свого двоповерхового будинку предметами радянської епохи. Таким чином зі звичайного середньостатистичного двору перетворився в ностальгічне місце зі старими диванами, плакатами і репродукціями. Безліч речей, розташованих тут, будуть знайомі кожному, хто жив в ті часи, і напевно викличуть щемливе відчуття минулого, часів хрущовської відлиги або брежнєвського застою. Крім того, стіна підворіття зберігає табличку зі списком мешканців будинку. Раніше подібні таблички можна було побачити на всіх будинках міста, тепер же це музейний експонат.

Такі вони львівські дворики, оповиті своїми історіями та легендами, та сповнені неповторною атмосферою.

 

Чохол для планшета "Альфа"

Чохол вишиванка червоного кольору для iPad або Android, тришаровий, з вишивкою хрестиком. Один з ..

200 грн.

Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.