Український анекдот. Історія винекнення

Українська нація завжди славилася своєю веселою вдачею і вмінням посміятися над своїми невдачами і проблемами. Неможливо точно визначити коли з'явилося таке поняття як «український анекдот», адже гарний жарт супроводжував нас у побуті завжди, а іноді і зовсім був єдиним доступним способом протистояти життєвим труднощам.

Вчені схиляються до думки що перші письмові згадки щодо такого літературного жанру датуються 3900-3600 рр. до н.е, такий приблизний вік шумерської фрески, на якій було виявлено наступний напис: «З незапам'ятних часів не траплялося, щоб молода дружина не псувала б повітря, будучи в обіймах чоловіка». Приблизно такі ж за віком інші знахідки гумористичного жанру в єгипетській культурі, де зазначено: «Як розважити фараона що нудьгує? Відправити по Великому Нілу човен з молодими дівчатами, одягненими в костюми з сіток рибалок, і тоді фараон обов'язково піде на "рибалку" ».

Саме слово «анекдот» прийшло з грецької мови, стародавні елліни дуже часто використовували його. Слідом за ними такий жанр як анекдоти перейняли стародавні римляни, найбільш яскравими зразками того часу є твори Цицерона і Діодора Сицилійського. Своє ж звичне значення цей термін набув завдяки книзі «Таємна історія» візантійського історика по імені Прокопій Кесарійський, що була написана в 550 році нашої ери. Цікаво що в перекладі з давньо грецького «анекдот» перекладається як «таке що не підлягає розголосу», і в розумінні древніх людей сприймалося як чутки або плітки. Сучасне ж значення це слово набуло багатьма століттями пізніше, перший збірник анекдотів знайдений вченими датується V століттям і належить перу Александрийскому філологу Гіерокла.

Головною особливістю давніх анекдотів яка їх відрізняє від сучасних є якась повчальність, що несе в собі моменти просвіти. Проте з плином часу, це втратило свою актуальність і головним в анекдоті став саме гумор. До XIX століття на території Російської імперії під поняттям «анекдот» малася на увазі гостросюжетна гумористична історія, головною дійовою особою якої був персонаж який виявляє рідкісну кмітливість і таланти ховаючись при цьому під маскою простачка або дурника.

Згідно енциклопедії 1835 поняття «анекдот» визначається як "... коротка розповідь про яку-небудь подію, чудова по своїй незвичності, новизні або несподіванці" (©). Отже відмітними рисами анекдоту стають: легкість до сприйняття, лаконічність і абсолютно не очікуванна смішна розв'язка. Цікаво, що сучасні анекдоти як правило є досконалою вигадкою, а будь-які збіги з реальними подіями є лише випадковістю.

Ось саме так з плином часу, втрачаючи одне за іншим правила, анекдот дійшов до свого сьогоднішнього вигляду, поступово розділяючись на різні жанри і тематики, починаючи від побутових і закінчуючи політичними або історичними. В будь-якому випадку анекдот є невід'ємною частиною культури будь-якої нації. І на завершення хотілося б навести кілька українських анекдотів.

Львів. В автобус заходить вуйко з полонини, дивиться а на задньому сидінні сидить негр одягнений у гарну вишиванку. Здивований вуйко питає у нього:
- Синку, а ти хто?
-Я? Українець!
-А Я ж тоді хто?
-Ну не знаю ... Але на вигляд або москаль або жид

Розмовляють дві сусідки:
-Семенівно, а чого тебе зять відьмою називає?
-Та тому що я місце де він дуже старанно працює, за храпом знаходжу!