Українські притчі

Притча - це різновид епосу у вигляді невеликого повчального оповідання, представленого алегоричними образами. Існує певна схожість притчі з байкою, але притча має більш широке узагальнення і значимість переданої ідеї. Притчі досить часто використовуються в Біблії, особливо в Новому Завіті. У біблійних притчах в алегоричній формі даються настанови духовного і життєвого характеру. Особливо відомі притчі, повідані в Євангеліях, а також у Книзі Притч Соломонових. Ці притчі, так само як і Псалтир, були широко поширені ще в Київській Русі. В українській літературі найбільшу популярність придбала біблійна притча про Варлаама і Йоасафа, яку Іван Франко взяв за основу для своєї докторської дисертації з теорії та історії літератури. У його творчості притчі мали помітне значення, вони у великій кількості були включені в його збірку творів «Мій Ізмарагд», виданий у 1898 році.

Сучасні українські поети, такі як Дмитро Павличко, Ліна Костенко та інші, теж нерідко використовують відомі притчі або створюють нові у своїх творах. В українському живописі притчі теж займають помітне місце. Прикладом тому може служити серія малюнків Тараса Шевченка «Притча про блудного сина».

Для європейської літератури, починаючи з двадцятого сторіччя, стала характерна символічна притча, яку називають параболою. Вона дозволяє висловити філософські та моральні думку письменника, які не завжди збігаються з прийнятими в їх суспільстві уявленнями. У своїх творах письменники алегорично повідомляють якусь ідею, складаючи розповідь так, що спочатку розповідь йде про звичайні предметах, потім дія спрямовується до основної ідеї, а потім повертається до первинних подій. У жанрі притчі писали свої твори Франц Кафка, Альбер Камю, Бертольд Брехт, Жан-Поль Сартр та інші. Використовують такий літературний жанр і українські сучасні письменники. Варто особливо відзначити знаменитого письменника Валерія Шевчука, який написав багато цікавих творів, у тому числі «Дім на горі», «Дерево думки», «На полі смиренному» та інші.