Традиційні розваги наших предків: вечорниці

  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 671
  • 0

Ще століття томув українських селах можна було побачити приклади давніх розваг сільської молоді: вулиці, музики, вечорниці, вечірки, досвітки, грища, попряхи, оденки тощо.

Найколоритнішою розвагою молоді були вечорниці. Традиційно починались вони на Покрову, коли роботи на городі закінчувались, ночі ставали довшими і з’являлось багато часу для роботи під дахом.




Традиційно вечорниці проводились в оселі літньої жінки, удови або рекрутки. Дівоча громада домовлялась з господинею справляти в її оселі вечорниці. Вечорнична (досвітчана) мати виконувала на вечорницях роль дуеньї, мала слідкувати за молоддю (однак часто закривала очі на певні речі).

У великих селах могло бути кілька осередків вечорниць. Часто на одному кутку могли відбуватися, по окремих хатах, вечорниці дорослої молоді (17–18 років) та менших (до 16 років). Рідні брати та сестри ходили на різні вечорниці. В одній хаті, залежно від розмірів, могло збиратися 5–15 дівчат та десь зо 20 хлопців. Традиційно дівчата трималися своєї громади і до інших осередків на вечорниці не ходили, а от хлопці, в пошуках кращих наречених, часто відвідували вечорниці в інших селах (та треба було мати домовленість з місцевими парубками: бо ті могли й дати прочухана за своїх дівчат, а ще дівочі громади могли не пустити чужинців на свої вечорниці).

Готували хату до вечорниць переважно дівчата. Вони ж дбали про дрова та освітлення (каганці,свічки тощо. Лиш у випадку, коли в оселі мали світити гасом, за його наявністю слідкували й хлопці). А також про наїдки (певна кількість продуктів лишалась вечорничній матері – це була подяка за дозвіл збиратися в її оселі), а ще у певні дні дівчата пряли для досвітчаної матері або гуртом допомагали по господарству.

Українські вечорниці не були однотипними: вони розрізнялися на святкові (недільні, весільні, прощальні та празникові) та буденні (досвітки). Вечорниці були справжньою школою молодої господині: тут дівчата вчились шити-пряcти, готувати та різним мудростям від досвітчаної матері. Ті знання, що дівчина не опанувала від матері, вона мала шанс засвоїти на вечорницях.

На буденних вечорницях найчастіше дівчата пряли, шили та вишивали, однак не бракувало й розваг (пісні, страшні історії, плітки). Роботу дівчата виконували старанно, бо на ранок мали показувати матерям зроблене. Хлопці на вечорниці приходили пізніше. Вони несли саморобні інструменти (сопілки, скрипки, мандоліни тощо) та ласощі (горіхи, насіння, пряники). Інколи до місцевої ватаги парубків приєднувались хлопці з сусідніх сіл (дивились де дівчата красивіші та працьовитіші). Хлопці на вечорницях також могли працювати: плели шлеї або рукавиці, лагодили упряж, але найчастіше просто сиділи та залицялися до дівчат, розважали їх дотепними розповідями, жартами, музикою. Інколи вони сідали грати в карти: у дурня, козиря, свиню, відьму тощо (на гроші не грали – могли на бажання чи фанти). Вечорниці тривали до опівночі – потім основна маса розходилась по домівках (хлопці проводили дівчат), а дехто (переважно пари) лишався ночувати в досвітчаної матері.




На святкових вечорницях молодь відпочивала та розважалась. Запрошувались музики (як грошей не вистачало, то грали на підручних предметах: ложках, рубелі та горщиках), були танці, ігри, веселі забави. На святкові вечорниці одягався найкращих одяг, готували святкові страви (залежно від свята). Особливістю святкових вечорниць була складчина: дівчата складались продуктами, які приносили з дому, хлопці – грішми. На ці кошти наймали музикантів, купували ласощі та напої.

Весільні вечорниці – це був наш український дівич-вечір. Збиралися подружки нареченої, співали журливі пісні про прощання з дівуванням. Також на цих вечорницях були присутні молодиці та старші жінки. Вони ділились життєвим досвідом з дівчатами. А ще на цих вечорницях майбутній дружині допомагали з підготовкою скрині (якщо вона мало напряла-нашила, подруги гуртом лаштували все необхідне). Парубоцькі вечорниці проходили більш весело: парубок прощався зі свободою та розвагами. Адже як голова родини він мав брати на себе значний об’єм нових обов'язків.

Рекрутські вечорниці (або прощальні) мали ряд своїх особливостей: основна увага приверталась до майбутнього рекрута. Усі намагалися його розважити, полегшити ношу. Дівчата готували кращі наїдки, лунала весела музика, танцювали запальних танців. Рекруту пов’язували вишитий рушник як нагадування про домівку, де на нього чекають.




Особливими різновидами святкових вечорниць були празникові: тут до вечорничного колориту додавався святковий. Наприклад, вечорниці на Андрія з ворожінням, традиційними стравами та обрядами (кусання калити, ліплення вареників, сіяння конопель, ворожіння на взутті та балабушках тощо). Дівчата та хлопці ворожили разом, однак парубки (у деяких регіонах) намагалися завадити певним дівочим обрядам або й переграти їх на власну користь. Особлива частина гуляння на Андрія – це обряд кусання калити. Цей обряд був своєрідним іспитом на зрілість: важливо було не лише відкусити шматок від коржа, але й стримувати свої емоції, не сміятися. Вважалось, що оженяться чи вийдуть заміж ті, що стримались, а пустосміхи – ще рік парубкуватимуть-дівуватимуть, бо ще не доросли (а ще тих, хто засміявся під час кусання калити, мастили сажею).

Закінчувались гуляння вечерею. Після вечері починались танці (окрім тих осередків, де дотримувались посту – там гуляння проходили без танців та з пісними наїдками). Веселощі часом тривали цілу ніч. По вечорницях розходились по хатах. Дівчата продовжували ворожити: клали під подушку гребінці, бинди, каптури, шматочки паперу з іменами хлопців, а ще ставили гілочку – як зацвіте до 13 січня, то чекати цього року сватів.

Закінчувалась пора вечорниць перед Різдвом, в деяких регіонах на «сирному тижні» перед Великоднім постом. Молодь складала подяку господині, яка приймала вечорниці, та прощалися з вечорницями до наступної осені.

Однак на цьому веселощі не припинялись. Після закінчення Великоднього посту, коли вже починались роботи на полях-городах, у молоді було мало часу на розваги. Однак час від часу молодь збиралась на танці-гуляння (так звана «вулиця»), на Зелені свята та Купала.

Зараз побачити традиційні гуляння української молоді можна лише на фестивалях та на дійствах при музеях (наприклад, Музей Гончара щороку готує дійство на Андрія), а такий елемент вечорниць як народні танці – на тих же фестивалях та на майстер-класах від шкіл народних танців (до речі побачити їх та взяти участь можна у вівторок та середу з 19:00 на подвір’ї Музею Гончара (м. «Арсенальна», вул. Лаврська,19).



 
Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.