Святий Миколай Чудотворець та свято Миколая в Україні (відео)

День Святого Миколая — одне з найулюбленіших та довгоочікуваних зимових свят, як малечі так і дорослих. Це день вшанування пам'яті Святого Миколая у католиків та православних. Православна гілка християнства це свято відзначає 19 грудня, а католицька трохи раніше – 6 грудня, враховуючи різницю між юліанським і григоріанським календарем.

Українці з давніх часів вважають Миколая святим заступником простого люду, особливо несправедливо скривджених. А ще він опікується мандрівниками та моряками. Він завжди поспішає на допомогу тим, хто цього потребує, саме тому святого ще називають «скоропомічником».

Святий Миколай вважається покровителем дітей та студентів. А напередодні свята дітлахи пишуть листи Миколаю з побажаннями та розповідають про свої вчинки. То хто ж такий Святий Миколай Чудотворець, чи існував він насправді та українські традиції свята Миколая – пропонуємо дізнатися разом.

Святий Миколай (грецькою - «переможець народний») - історична особистість, епископ Мирський, що прославився своєю любов'ю до дітей і допомогою бідним. За переказами, він народився у 280 році н. е. у родині багатих греків-християн,  які мешкали у місті Патарі (територія сучасної Туреччини). Благочестиві батьки дбайливо виховували свого сина в християнському дусі, а дядько-єпископ дбав про його освіту. З юних літ Миколай відзначався глибокою побожністю, піклувався про вбогих та нужденних. Він як міг допомагав бідним родинам, дітям-сиротам. Щоб не принижувати людей милостинею - по ночах розносив їжу, одяг, ласощі і клав на порозі осель. Досягши юнацького віку, береться за книжне навчання, вивчає Святе Письмо. Спостерігаючи його богоугодне життя, рідний дядько, єпископ міста Мири, посвятив свого племінника в сан пресвітера. Під час паломництва по святих місцях, за дорученням єпископа-дядька, Миколай дбайливо управляє єпархією.

У цей час втрачає своїх батьків. Одержавши великий спадок,  віддає його на справи благодійні і милосердні, звершивши при цьому багато подвигів. Після смерті дядька-єпископа Миколай став його наступником. Саме за місцем проживання Святого його і називають Миколаєм Чудотворцем Мирлікійських. Під час гонінь християнської віри його кинули до в'язниці, а за правління Костянтина Великого звільнили.

У час гоніння Миколай за віру терпів голод, спрагу, образи, знущання і страх смерті, але сміливо силою слова зміцнював віру Христову та власним прикладом зміцнював віру тих, хто був поруч із ним. Досягнувши старості, Святитель Миколай помер і був похований в соборній церкві міста Мири.

У 1087 році його мощі були перенесені до італійського міста Бар, де знаходяться й донині. Миколая визнали святим невдовзі після смерті, коли його тіло почало мироточити. Окрім цього, врахували діяння Миколая за життя: його чуда, духовні здібності, допомогу іншим людям. За добродушність і милосердя Миколай отримав велику подяку і шану від людей і був піднесений до рангу святих.

Розповідають, що Святий Миколай врятував своєю молитвою рибалок під час бурі на морі. Господь почув молитву Святого і буря затихла. Тому й сьогодні моряки й рибалки просять у Святого Миколая заступництва у Бога, а в багатьох країнах на березі моря побудовані храми на його честь. Іншим разом, один патарський чоловік втратив всі свої гроші та через злидні ніхто не хотів брати його трьох доньок собі у дружини. Щоб допомогти цій родині, Святий Миколай потайки підкинув до їхньої хати мішечок золота. Так він робив тричі. Дівчата скористалися цією допомогою, і всі три вийшли заміж. Так на честь того, що він за життя потайки допомагав іншим, збереглася традиція робити в цей день подарунки.

Чудотворця Миколая знає схід і захід і у всіх кінцях землі відомі його чудотворення. На українські землі шанування Святого Миколая приходить разом із християнством. В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам’яті Святого Миколая відбувалося причастя.

У другій половині ХІ століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква Святого Миколая. Саме же князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного покровителя й мав хресне ім’я Миколай. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з ХІІІ століття. Наші предки шанували святителя. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у “Зачарованій Десні”, люди часто зверталися до Святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення. За народними повір’ями Микола Чудотворець вночі спускається з небес на землю і допомагає всім скривдженим, бідним і знедоленим.

З давніх часів на свято існувала традиція випікання спеціального печива – миколайчиків. На Харківщині вшановували Миколая впродовж трьох днів, щоб забезпечити врожай на наступний рік тут варили кутю й узвар. На Поділлі господар мав пройти через подвір’я та дати худобі їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!». Вважалося, якщо після цього першим до господи завітає чоловік, протягом року родину супроводжуватиме щастя й добробут. На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!». В давнину на Миколая укладалися договори і угоди, бо всі були впевнені, що в цей святий день ніхто не зважитися на обман. А ще зі свята Миколая в українських містах починали працювати ярмарки, де встановлювалася ціна на хліб і борошно. 

Найпоширеніша традиція серед українців є лист до Миколая. Напередодні свята, дітки пишуть листа, в якому згадують всі добрі і погані вчинки, які робили протягом року, а також пишуть свої побажання. А в ніч з 18 на 19 грудня, кожному, під подушкою Миколай залишає такі довгоочікувані подарунки. Кажуть, традиція дарувати подарунки дітям на свято розповсюдилась Європою. Її перейняли Австрія і Польща, а далі й Україна. Після революційних подій другої половини ХІХ ст. на Галичині серед українського шкільництва виникла потреба в яскравому дитячому святі. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів та багато українських авторів відгукнулося на цю потребу.  Слід згадати Івана Франка, котрому належить віршований переказ легенди “Чудо з утопленим хлопцем” й створив одноактову п’єсу “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята. З приходом на більшу частину українських земель радянської влади Святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений, а на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. Після тривалої перерви традиція святкування Дня Святого Миколая була відроджена у 1990 році. Відтоді, з кожним роком вона набуває поширення в Україні, а свято Миколая є не менш очікуваним, ніж Новий рік. Це чудове свято вчить милосердю, щедрості та любові до оточуючих. Чудесну традицію передають з покоління в покоління, а вона прищеплює головні цінності дітям, вчить добра та милосердя кожного.
«Ой хто, хто Миколая любить». Виконує: Володимир Вермінський, Наталка Третяк.