Сімейні обряди та традиції українців

  • Переглядів: 149

Вагітність, народження та хрещення дитини

У перше зі звичаями людина стикалась ще до свого народження. Жінку при надії оберігали від несподіваних та неприємних речей. Наприклад, їй забороняли дивитися на змій, зустрічати калік, сліпих чи хворих, стикатися зі смертю. У багатьох регіонах існували спеціальні ритуали, які мали захистити і жінку, і дитину. Наприклад, гуцулки одягали чоловічі штани, щоб відволікти увагу злих сил. Уважалось, що чим менше людей знають про майбутнє поповнення родини, тим легше пройдуть пологи. Безліч обрядів були пов'язані безпосередньо з підготовкою до пологів. Повитуха мала розв'язати всі вузлики на одязі жінки, відімкнути замки та розплести коси – усе це мало на меті полегшити протікання пологів. Також існував цілий ритуал перерізання пуповини: хлопчикам на сокирі чи поліні, дівчаткам на веретені чи гребені , щоб прищепити їм основні навички. Пуповину дитині перев’язували конопляною пряжею (коли вже більше дітей мати не хотіли – лляною).

Важливим обрядом після народження була перша купіль. До води додавали свячену воду, лікарські трави та різні предмети (монети, голки, шматок хліба, зерно тощо). Воду з купелі виливати в місці де ніхто не ходить. Скупану дитину обсушували біля палаючої печі – це було обрядом прилучення до родинного вогнища. А також запалювали свічку, яка мала оберігати дитину та породіллю від злих сил.

Після пологів повитуха проводила обряд очищення себе та породіллі. Обряд проводили свяченою або непочатою (вперше зачерпнутою вранці з криниці) водою. Повитуха скроплювала жінку водою та давали тричі їй ковтнути води або ж змивала долонею її лице та руки. Породілля мала злити на руки повитухи воду та обдарувати її хлібом-сіллю, шматком полотна, хусткою чи наміткою.



Особливим ритуалом було хрещення дитини. Малюка загортали в біле полотно, крижмо, на якому не мало бути жодних малюнків чи візерунків: «тільки не з квіточками, бо буде лице цяточками». До церкви малюка несуть хресні батьки, вони ж перебувають з ним під час обряду. За хресних найчастіше брали далеких родичів чи друзів, адже якщо в родині траплялось горе, то саме хресні дбали про подальшу долю дитини. Відмова йти хресними вважалась ганьбою.

Під час хрещення дитині давали ім’я. Найчастіше нарікали малюка куми або ж повитуха. Вибір імені залежав від церковного календаря (на день якого святого припало народження). Тому традиційно наші предки святкували не день народження, а іменини або ж день янгола. Значна увага приділялась поводженню дитини під час обряду. Якщо малюк пчихав, то житиме довго та не хворітиме, плач дитини також віщував здоров’я та довголіття, якщо дитина спокійно лежала та дивилась на священика – буде спокійною та хазяйновитою. Після хрещення малюка клали на кожух та обносили довкола столу.

З обрядовістю пов’язані й хрестини (гостина після хрещення). На них запрошували повитуху, родичів, сусідів. Кожен гість приходив у дім з подарунком для маляти. На Гуцульщині жінки приносили полотно, хліб, зілля для купелі, а чоловіки кидали в купіль монети. На Поділлі прийнято було дарувати продукти: борошно, зерно, яйця тощо. На Покутті – городину: боби, квасолю тощо. Пригощали гостей спеціальною кашею, яку варила повитуха. Хрестини завжди справляли пишно, готували найкращі страви. Батько запрошував музик, які грали веселих пісень (однак танців не було– це могло зашкодити немовляті чи породіллі).

Подальше життя людини також супроводжувалось обрядовістю: перша сорочка, обряд обстрижин на першому році життя, перша коса, обряди дівування та парубкування.


Передвесільні та весільні обряди


Наступним важливим етапом життя вважалося весілля. Весільні обряди поділятися на сватання, заручини, дівич-вечір та власне весілля. Під час сватання представники родин домовлялись про весілля. Інколи дівчина не давала згоди на шлюб і повертала сватам хліб, а молодому в подарунок передавала гарбуз або макогін. Після сватання влаштовували заручини, які починались із обряду посаду. Під час нього молоді висловлювали згоду на шлюб, а родини освячували цей намір. Символами єднання пари були рушник та хліб. Пару виводили на посад, староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, згори руку хлопця та перев’язував їх рушником. Після цього дівчина в’язала старостам рушники, а всім присутнім роздавала хустки, полотно або ж сорочки.

Наступним етапом був дівич-вечір. Його влаштовували напередодні весілля і він мав символізувати прощання з самотнім життям. Проводили це прощання окремо в оселі і молодого, і молодої.

Поки молоді прощались із самотнім життям коровайниці готували весільний коровай та печиво (шишки, дивні, калачики, теремки, полюбовники). Робити коровай запрошували жінок, які були щасливі у шлюбі, щоб і майбутня пара також мала родинне щастя. Бгання тіста супроводжувалось обрядами та співами. Кожен символ на весільному короваї мав сакральне значення.

Весільний обряд починався з одягання молодої. Весільне вбрання мало не лише показати вроду та статус дівчини, але й захистити її. Кожна деталь строю несла своє значення: від сорочки до квітки на вінку.

Особливим обрядом було покривання голови дівчини, що символізувало її перехід до когорти заміжніх жінок. Дівчину саджали на лаві на подушку, знімали вінок, розплітали косу і переплітали в дві коси, які закладали довкола голови, а згори вдягали намітку чи очіпок. Від тепер дівчина вже не мала права з’являтися на люди з непокритою головою.

Наступні обряди молодої родини були тісно пов’язані з будівництвом власного житла, народженням дітей та їх вихованням.


Поховальні обряди


Наступний життєвий етап, який мав безліч обрядів, був власне останнім – похорон. Обряди пов’язані з цією подією мали на меті віддати данину пам’яті небіжчику та гідно провести його в останню путь. Коли в хаті хтось вмирав на вікна вивішували білі хустки. Існував особливий ритуал приготування до погребіння: тіло обмивали, вдягали кращий одяг та клали до труни. Виносили покійного ногами вперед (щоб смерть більше не приходила до цієї хати). Труною тричі вдаряли об поріг – прощання покійного з рідними та оселею. До труни клали хліб, сіль, монети. Після повернення з цвинтаря обов’язково треба було вимити руки та вмитися (щоб змити смерть) . Важливою традицією був поминальний обід. Його проводили тричі: після похорону, на 9-й та 40-й день, а також щороку на поминальний тиждень (тиждень після Великодня) та роковини смерті.


Для сучасної людини більшість цих обрядів стали скоріше даниною моді, ніж важливою віхою життя.