Народний розпис та його символіка

  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 5672
  • 0

Розписування стін як традиція виникло достатньо давно, але точної дати не визначено. Звісно, існують розповіді, майже билинні, про оселі, що розписані небесними світилами, є розкопки археологів помешкань київського регіону IX-XII ст., де знаходять залишки фресок. Але це не допомагає чітко визначити час виникнення цього явища.

Це народне мистецтво періоду XIX – початку XX ст. було дуже розповсюджене в культурі України, свідчать про це різноманітні дослідження культури та життя різних регіонів країни. Згадується про це мистецтво і в літературних джерелах, описуючих селянський побут.

Існує версія, що настінний розпис виник та розвивався як відображення розуміння українцями навколишнього світу, що зображалося через магічні знаки або аграрно-побутові символи. З часом сакральне значення поступово зникало з малюнків, розвивалося орнаментальне, декоративне малювання тих же самих знаків, але з іншим наповненням, більше естетичним. А магічне, культове та обрядове значення виходило з уживання. І з XIX ст. настінний розпис починає формуватися тільки як орнаментальне прикрашання та декор.

Настінний розпис не був одним з перших видів мистецтва, він виник набагато пізніше за інші, такі як вишивка, писанкарство, килимарство ткацтво або виготовлення кахлів. Тож він включає деякі традиції та елементи, характерні саме цим видам декоративно-прикладного мистецтва, та поєднує їх через своє відображення. Розпис стін інколи був заміною звичним прийомам прикрашання сільської оселі, інколи вживався разом з ними, тим самим підкреслюючи побудову та архітектурні особливості тієї чи іншої споруди.

Будь-яких попередніх ескізів до майбутнього малюнку не робилось, розпис не поділявся на етапи і не мав чіткої схеми підготовки. Він робився зразу або взагалі тільки поновлювався попередній малюнок. Робили це два рази в рік, і кожний раз мав закріпленість до певної події – нового мащення, тобто перед святами весною та восени. Розпис виконувався тільки жінками.

Фарби для цього дійства використовувались зазвичай природного походження. Це могла бути сажа, ягоди бузини, сік лободи, відвар цибулевого лушпиння, сік вишень або шовковиці, пелюстки соняшника, або брались анілінові фарби, глини. Іноді рослинний сік перемішували з перетертою білою глиною, сажею, товченим вугіллям, або брали червону глину. Іноді просто перемішували різні глини. Таким чином майстрині отримували цілу палітру кольорів, відтінків та можливість їх змішувати, створюючи нові. Тому важко було зустріти розпис тільки двома чи трьома фарбами. До фарб треба було додавати в’яжучу речовину, тому до них додавали яєчний жовток або молоко. Фарба з такими домішками була більше тривкою та не змінювала свій колір, не линяла.

Пензлі для розпису робили з котячої шерсті, щітки ж брали будь-які, по необхідності, навіть можна було користуватись звичайною ганчіркою. Щоб правильно та чітко зобразити геометричні фігури та лінії, користувалися посудом, шнурками як лекалами, складніші фігури виготовляли з картопляних бульб.

Починався розпис з печі та на комині, після печі переходив на стіни, проходив понад вікнами, йшов по кутках. Піч розмальовували птахами, зображеними схематично – то були павичі, грифони, фазани. Там же на печі вимальовували дерево життя з птахами, що сиділи на ньому, спіралі, диски, що обертались навколо себе, малювали в колі хрести, зигзаги, виконували рослинні орнаменти, сузір’я. Ця символіка була знайома ще за первісних часів. Стіни розписувалися зазвичай деревом життя з птахами та символічним глечиком, який є основою для зростання куща. Цей глечик називався вазон. На стінах також часто були нанесені шлюбні символи – ними були виноград та райські птахи.

В народному розписі відображалося фольклорно-образне усвідомлення українцями світу навколо них, зображеному в знаках та символах. Вони несли космологічне осмислення всесвіту. Так розпис був тісно пов’язаний з силами природи, оживлював будову, прив’язував її до світу, до землі, насичував земною силою. Так символіка несла в собі народні знання, вірування та уявлення про себе, світ, значення життя.

Запозичення в розписі традицій та елементів попередніх видів та напрямків народного мистецтва добре видно, враховуючи його похідність від них та час створення. Наприклад, з ткацтва розпис запозичив ламану лінію, схожу на зигзаг, яка обрамлена двома прямими лініями та перекреслена штрихами між своїми зламами. Візерунок під назвою «косиці» можна віднайти на глиняних виробах давнини. В старовинних рукописах зустрічається листок лотоса, схожий на курячі лапки. Писанкарство подарувало розпису спіралевидного «вертуна». І спочатку елементи та частини розпису були дуже подібні до характеру орнаментів у вишивці, різьбярстві, килимарстві тощо. Але проходить час, і розпис стає все більше самостійним видом творчості, набуває свої власні риси та мотиви, складає свою систему та закономірності та продовжує розвиватись вже за своїми законами.

Образи настінного розпису мають в своїй основі аграрно-космологічну ідею про те, що життя людини та природи пов’язані та переплетені між собою. Навіть час малювання нових розписів чи поновлення старих пов’язаний з цим – це відбувається напередодні свята Великодня, яке ще з язичництва є символом воскресіння, оживлення природи, життя, краси його квітування та життєвої сили.

Чому саме піч стала основним композиційним центром розпису? Адже саме там живе вогонь – який є одним з елементів життєтворення. А ще там, під піччю, якщо вірити народним віруванням, живе охоронець дому та домашнього вогнища – домовик. До того ж, це культ предків зосереджував увагу саме на печі: в старовину під вогнищем ховали померлих. А враховуючи те, що розписом займались жінки, які були берегинями традицій та вірувань, самі охороняли вогнище оселі, то і всі культові традиції та обряди ретельно зберігалися та шанувались ними.

Піч дуже часто покривали геометричними орнаментами, деревом життя – що нагадувало про дохристиянські часи, коли душі живих та померлих поєднувались через дерева та рослини.

Так можна побачити, що основним і найбільш уживаним елементом розпису є дерево життя, «вазон». Він може бути самостійною композицією, а може бути частиною стрічки – безкінечного орнаменту розпису. Такий орнамент є найбільш поширеним в цьому вигляді народного мистецтва. Він зображається у вишивці, на килимах, кераміці, витинанках, розписаних скринях тощо. Крім виробів та культури України, «вазон» поширений також і в мистецтві Європи.

Дерево життя в культурі України має фольклорне походження: дерево та птахи є символом світобудови. Триярусність світу передавали також ідеограми, які зустрічалися в розписі скринь, саней (спинок) тощо. Великий солярний знак таких ідеограм символізує світило, що надає всьому навколо життя. Малі солярні знаки також несуть в собі символічний зміст: вазони, птахи – земне життя, риби та змії – потойбічний світ.

Елементи виноградного листя та кетягів на «вазоні» складають «чудесне дерево», що символізує добробут сім’ї, інколи наречену. Проходив час, діяли різні соціально-історичні умови, і розпис як мистецтво потроху почав втрачати свій глибокий зміст, замінюючись на прояви багатої творчої фантазії.

Нові види розпису набували інших форм та якості, переходили на іншу матерію – наприклад, папір. Центром таких «мальовок» стало село Петриківка, що на Дніпропетровщині. Спочатку вона була замінником певних деталей розпису настінного, в окремих місцях оселі, але з часом відгалузилась та стала окремим самостійним видом мистецтва. Петриківський розпис наближений до традицій мистецтва розпису писанок. Центральний образ в петриківських композиціях виділявся, це створювало ілюзію, наче малюнок був вигнутий назовні, і це посилювало сприймання композиції як округлої форми – за формою яйця.

Як писанка, так і розпис на папері вказує на зародження життя, цвітіння, циклічність розвитку та життєвого кругообігу. Розпис цього напрямку мистецтва, подібно настінному розпису, активно уславлює життя в усіх його видах і проявах. Букет, вазон, кущ – все це символізує дерево життя. У петриківського розпису є свої особливості: так, розташування центрального елементу – квітки, плода чи ягоди – здійснюється таким чином, щоб зображення та ракурс вийшло найпривабливішим, з багатьма деталями та подробицями, найвиразніші з них окремо підкреслюються. Квітка зазвичай повернута своєю голівкою до глядача, може малюватись полупрофільно з нахилом до переднього краю, можливе зображення в повний профіль. Характерними особливостями в петриківському малюнку також є листочки, розгорнуті до глядача, окреслення контурів чітке та виразне, різнобарвними рисами та лініями – це робить помітнішими на білому тлі найдрібніші деталі. Фарби для розпису беруться густі, дуже добре вирізняється кожен мазок, його видно окремо від сусіднього. В розписі все виражене через форму, лінію, колір. Елементи не накладаються один на один, існують окремо і не заважають один одному, листок не ховає квітку або стебло тощо. Це є відображенням особливостей народного побуту, в якому немає зайвих деталей, нагромадження речей тощо.

І по сьогодні розвиваються традиції народного розпису та народного малюнку. Майстрині села Петриківка відомі всьому світу своїми талановитими розписами та композиціями. Існує поняття «наївний живопис» - і його представники, Марія Приймаченко, Катерина Білокур та інші народні майстрині-художниці стали визнані у всьому світовому мистецтві.

 
Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.