Мотанка - мудрість предків збережена до сьогодення

Лялька мотанка, або як ще її називають – лялька вузликова – це дуже стародавній сакральний оберіг. Час її появлення пов’язаний з часом появлення льону, майже 5000 років. Саме тоді й була створена перша лялька-мотанка. Вони притаманні багатьом культурам та країнам. Люди вважали, що ця лялька захищає їх від лиха та біди.

Вона відігравала немалу роль в ритуалах – і тоді в неї вкладали та вплітали все, що заважало людині, від чого вона хотіла позбавитись, а потім символічно спалювали її разом з усім у вогнищі або топили у воді. Так людина очищувалась.

Розкопки Помпеї також відкрили світу багато лялькових лавок, в яких ще залишилися численні лялькові запаси. Ляльок виготовляли гончарі, скульптори, різьбярі, що працювали з деревом.

Ганчірна римська набивна лялька була знайдена в Єгипті. Вона була набита папірусом та клаптиками, а зовні покрита грубим полотном.

Древній Рим бавив своїх дітлахів ляльковими будиночками, в яких були іграшкові мініатюрні меблі, маленькі звірята, солдатики, кульки, навіть дзиги. Найдешевший спосіб виготовлення ляльок був з обпаленої глини, подорожчі – з кістки, воску, дерева, бронзи, були й зовсім дорогі ляльки з бурштину, срібла і навіть з домішками золота. Римські ляльки, як і грецькі, були без одягу, натуральні.

Зразок ляльки Стародавнього Риму, з ганчірок, 4-3 ст. до н.е., висотою 19 см можна побачити в Британському музеї. Вона складена дуже пропорційно, її руки створені з крученого полотна, виробленого з льону, обличчя та тіло були вкриті вовняною тканиною, що на жаль, майже зітліла на сьогодняшній день.

Якби не сухий єгипетський клімат, до сьогоднішнього дня лялька б не збереглась. Єгипетські знахідки епохи Стародавнього Риму дозволяють нам сказати, що така лялька була дуже поширена того часу. Більш того, подібна лялька популярна ще й сьогодні в сучасній Італії.

В кожній селянській хаті були мотанки. Задачі вони мали різні – то оселю берегли, то сон дітей охороняли, а то і просто діти з ними бавились, не відволікаючи дорослих.

Лялька-мотанка по-українськи

.На відміну від інших ляльок, у мотанки немає обличчя. Язичники вважали, що саме через обличчя в людину входить душа, добра чи погана.

Лялька виготовлялися з різних матеріалів: солома, сіно, трави, сухе листя, дерево, навіть насіння та зерна. Все мусило бути натуральне. Прикрашалась мотанка народними орнаментами, вишивкою тощо.

За віруванням народу, лялька містила в собі дух предків, і вона його передавала через покоління. Українці поважали мотанку і вважали, що вона приносить їм багатство та долю.

Як готова лялька, так і секрети її створення – передавались з покоління в покоління, від матері до дочки. Коли молода дівчина виходила заміж, мати давала їй на дорогу з собою ляльку-мотанку, щоб вона оберігала нову домівку.

Коли дитина хворіла, їй давали мотанку, щоб вона з нею погралась – так хвороба швидше відступала. Але лялька після лікування знищувалась разом з тією хворобою, що вийшла з дитини – так вірили наші предки. Дитина з часом виростала, і її місце в колисці займала мотанка – так вона оберігала його від лиха та нечистої сили до появлення нової дитинки.

Спеціальні ляльки виготовлялися на Різдво – з зерна, що символізувало гарний багатий врожай.

Ляльки-мотанки були трьох типів: немовля, лялька баба-берегиня та лялька наречена.

Лялька-немовля готувалась відповідно при народженні малої дитинки. Вона виглядала як мале немовля в пелюшках, лежала у ліжечку поруч з дитиною та охороняла її сон та здоров’я.

Лялька баба-берегиня оберігала достаток у сім’ї, добробут. В її середині знаходились монети або зерно, чи вовна – так зберігались достаток в грошах, домашнє тепло та статок, а у вівець мала бути добра якісна вовна.

Лялька наречена підтримувала дівчат та захищала їх. Вона була багато прикрашена та одягнена як панянка, тому що символізувала все придане нареченої, вона повинна була привернути увагу нареченого до своєї майбутньої жінки та дати йому знак, що наречена заможня.

Народна лялька в Україні робилась з соломи, шматочків одягу, клаптиків тканини, зайвих ниток – що мала господарка у запасі. Лялька створювалась за рахунок перекручування ниток або перев’язування, нічого шитого, ніякої голки. Обличчя ляльки створювалось хрестом з намотаних ниток.

Ляльки мотанки не одягались, або одяг їм шили окремо. Іноді він був народним костюмом тої місцевості, звідки походила лялька. В давнину не було інших ляльок, крім мотанок – і наші бабусі бавились саме такими іграшками.

Інструментів для створення ляльки не було – все руками. Матеріал був найдоступніший, тобто дешевий. Голова називається лялькою. Створюється так: шматочок тканини, складений неширокою смужкою, загортається, а потім обмотується поверх іншою тканиною.

Назву «лялька» має і перший сніп, обжинковий, він закручується особливо. Голова на ньому приєднується до колодки, до кукурудзяного початку, палички тощо. У мотанки не обов’язково можуть бути руки, вона просто може бути обгорнута тканиною и досить. А в господарстві знайдеться чимало матеріалу, з якого можна зробити ляльку. Колись, наприклад, найціннішою прикрасою для ляльки були шматочки старих сорочок, що мали вишивку.

Обличчя у ляльок не було, його позначав хрест з ниток. Це був такий солярний знак, що означало: лялька несе в собі сильну сонячну енергетику. Сакральне значення ляльці додавало ще й те, що в голівку її зав’язували пшеничні зерна – адже зерно пов’язувалось в уявленні предків з померлими або взагалі ненародженими душами. Поховане зерно оживає, пускає паростки – так починається вічний життєобіг енергій.

Враховуючи всі скриті сакральні значення, мотанка пов’язана у свідомості слов’ян з життям та небуттям, з минулими поколіннями та зв’язком між ними. Всі аграрні свята пов’язані з мотанкою: роблять її на Колодія, на Івана Купала тощо. По сьогодні мотанка несе в собі сакральний зміст.

Обов’язковою умовою при створенні іграшки є те, що лялька не може бути подібна до людини, а мусить мати хрестоподібну форму.

Язичницька міфологія ще довго по прийняттю християнства залишалась доволі актуальною, адже була пов’язана з природою.

Це також вплинуло і на ляльку, яка була вже не тільки для дітей, але й несла в собі тонкі сакральні матерії.

Образи жінок серед ляльок були частіші, ніж чоловіків, і це було логічно, адже саме жінки з давніх давен асоціювались з домашнім вогнищем, родючістю, саме жінка є захисницею родинного тепла.

Символ молодої дівчини, що уквітчана вінками, образ княгині чи дружки на Полтавщині, Черкащині чи Київщині говорить про родючість та яскраве життя. А в деяких селах шанується образ ляльки-матері.

На Середній Наддніпрянщині ляльки дуже своєрідні за засібом виготовлення і мають дуже складну палітру декорування. Вони створювались внаслідок скручування вузлів, без застосування голки або ножиць. Навіть називається вона «вузликова» лялька. А лялька-мотанка, хоч і була ззовні схожа на вузликову, але робилась намотуванням клаптиків матерії, тканини, на певну основу.

Обличчя хрестом у ляльки – то є символ веселки, і зроблений він зазвичай з кольорових яскравих ниток. Обличчя взагалі солярний знак, горизонтальні лінії уособлюють жіночий початок, вертикальні – чоловічий.

На Середній Наддніпрянщині ляльки найбільш схожі на обрядові, навіть вигляд мають трохи язичницький і таємничий.

Народна лялька була завжди пов’язана з побутом українських селищ, з землеробством, домашнім вогнищем та затишком, тому і в давню давнину, і по сьогодні ляльки уособлюють материнство, родючість, є народним оберігом для людей.

Час виготовлення ляльки міг бути різним – або нашвидкуруч, щоб скоріше дитина перестала плакати, заспокоєна новоствореною лялькою, або більш детально, сумлінно, якщо на подарунок на особисте свято.

Лялька, професійно та майстерно виготовлена, вдягнена як панянка – то важливий і цінний предмет, додатково ще й посередник між поколіннями, оберіг родини та оселі, запорука добробуту, щастя в родинному житті.

І які б не були гарно вбрані та модні сучасні ляльки, але народна лялька завжди несе в собі особливу енергетику, цілющу та здорову. Саме це сприяє тому, що її популярність знову відроджується серед нашої молоді.