Історичні пісні українського народу

Українська історична пісня формувалася на основі народних пісень різних жанрів. Спочатку історичні пісні не містили ясно вираженого опису подій, що відбуваються. Так само, як і інший вид пісень, названий думою, історична пісня остаточно сформувалася і стала по-справжньому популярною в часи розквіту українського козацтва, тобто в сімнадцятому - вісімнадцятому століттях. У цих піснях розповідалося про реальні історичні події та героїв.

Історичні пісні притаманні всьому слов'янському світу. Вони являють собою мелодійний твір лірико-епічного жанру, в якому описуються конкретні історичні події і згадуються реальні історичні особи які жили в описуваний час. Історична пісня не розглядається як документ, що містить точні факти і хронологію. Як і будь-який усно переданий твір, така пісня включає творчий художній вимисел. Основне завдання історичної пісні складається у вірному описі епохи, її суті і духу, виходячи з національної спрямованості.

Тексти історичних пісень за обсягом перевищують звичайні народні ліричні пісні, але вони менше, ніж думи. Пісні містять розповідь про визначні події, які об'єктивно описуються, хоча в них і допускаються неточності в хронології дій історичних персон. Історичні пісні наповнені символікою, містять гіперболу, відображають емоційне ставлення до подій і людей.

Термін «історична пісня» встановив в українській фольклористиці Микола Васильович Гоголь. У 1833 році він опублікував статтю «Про малоросійські пісні». У ній Гоголь відгукується про українські історичні пісні як про невідривні від життя пісні, відповідні до стану почуттів. До важливих особливостей українських історичних пісень відносяться також: оповіді про суспільно важливі події та участь у них видатних осіб, використання старовинних виразів і слів, побудова тексту пісні у вигляді строфи або куплета.