Червоні чобітки як важливий символ в українській культурі

Українки, тай українські чоловіки теж, здавна славилися своїм вмінням гарно одягатися. Цей факт описувався и мандрівниками й сучасниками, так згідно спогадів Іллі Репіна: «Лиш парижанки та малоросіянки вміють одягатися з таким смаком! Ви просто не повирете, як гарно та ладно одягаються молоді дівчата та прарубки…. Це воістину народний, надзвичайно граціозний та зручний костюм, не зважаючи на величезні чоботи. А які в них прикраси, різнобарвні моніста, дукачі та коралі!!! А головні убори, ці квіти та пов’язки!!! А які гарні лиця та мова!!! Це просто неперевершена краса, краса тай годі!!!»

Традиційно склалося що найпоширенішим видом взуття українців були саме шкіряні чоботи. Їх шили з сап’янової шкіри червоного, жовтого а інколи й зеленого кольору та називали Сап’янцями. Як правило сап’янці (їх ще часто називали Чорнобривцями) були святковим жіночим взуттям і відрізнялися від буденних та чоловічих злегка задертим носком, більш низькою халявкою та вищім підбором. Цей вид взуття був рантовим та шлився за правилами на ліву та праву колодку. Гарно оздобленні орнаментами сап’янці носили зазвичай лиш дуже заможні жінки. Більш бідний люд якщо й мав такі чобітки то одні а всю родину і вдягали їх лиш на дуже урочисті свята.

Звісно й умовах сучасного світу, мало хто може уявити традиційний український костюм без яскравих червоних чобітків. Не оминула історична традиція взувати саме чобітки й ансамблі народних танцюристів. Надзвичайно гарно, стильно та сексуально виглядають голі ніжки взуті в червоні чобітки. Саме ці чобітки захоплюють та практично заворожують глядачів у динамічному народному танці. І цей факт підмічено давно й не даремно.

Українські чоботи мають не лише практичне значення, а й глибокий символічний зміст в найрізноманітніших його проявах, який дуже добре простежуєтеся в українському весільному обряді. Чоботи для українців уособлювали прояв еротичної сили, символ родючості та запліднення, виступали символом жертвоприношення та знаком обміну. Так для засвідчення парубком своїх серозних намірів, він дарував своїй обраниці чоботи. А сам образ чобітків трансформується в рівнозначний освідченню та пропозиції одружитися. Цей образ чітко просліджується в українських піснях.

Доволі символічним є й червоний колір чоботів, що в весільному обряді співвідносився з символікою калини, й означає дівочу незайманість. В інших випадках червоний колір взуття засвідчує рівень достатку свого господаря, має оберегове значення тай просто сильне естетичне враження.

Це одним доволі поширеним звичаєм у весільному обряді українців є так зване «дарування тещі чоботів», цей обряд засвідчує факт купівлі-продажу нареченої своїм обранцем. Взуваючи новоспечену тещю в чоботи, наречений тим самім начебто мирить та поєднує два чужі роди, родичаючи їх між собою. Також існує й ще один доволі поширений весільний звичай, де активно використовується символічний чобіт, який уособлює одразу декілька значень. За цим обрядом наречена в знак своєї прихильності та покірності роззуває свого нареченого, потім цими чобітьми б’є його, додаючи, згідно традиційних переконань, тим самим запліднюючої та статевої сили, а потім відкидає їх до порога, в знак жертви для домовика, аби задобрити його.

В українській культурі чоботи виступають як символ добробуту, достатку тим самим стають об’єктом для багатьох притч та казок. Так одна з легенд розповідає, про старого батька , що заповів своєму синові працювати так, аби не казати першим «здрастуй», їсти хліб з медом, а в свята взувати нові чоботи. Син нажаль сприйняв слова батька буквально й вже скоро практично повністю збіднів. Проте разом з цим почав виходити працювати в поле дуже рано, й вже йдучи люди віталися з ним перші; як натомиться їв хліб з водою що здавався смачнішим за мед; а як дістав чоботи з горища, та як начистив їх до блиску, стали вони кращі за нові. Аж тоді збагнув син батькові настанови та мудрість.