Полтавська вишиванка

Полтавщина – це не лише духовна столиця нашої держави, батьківщина зачинателя нової української літератури Івана Котляревського, легендарної співачки Марусі Чурай та видатного політичного діяча Симона Петлюри. Це також край, що славиться своєрідною технікою вишивки (полтавці скромно вважають її найскладнішою на українських теренах), яка налічує близько 180 різних способів виконання.

«Білим по білому» як візитна картка краю

Візитівкою Полтавщини є вишивка білими нитками по білій тканині. «Раніше жінки вишивали переважно взимку, тоді було менше хатньої роботи. Сидячи біля вікна, вони спостерігали за візерунками, які на вікнах малював мороз, а потім переносили їх на полотно. Так і виникла вишивка білим по білому», – розповідає співробітниця Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського Марина Кондратенко. Легенда, скажете ви?! Можливо, проте зовсім недалека від дійсності.

Полтавці скромно вважають свою вишивку найскладнішою на українських теренах.

Техніка «білим по білому» постала на світ у смт. Решетилівка Полтавської області, поширилася на інші осередки народного мистецтва краю (Кременчук, Лубни, Великі Сорочинці, Нові Санжари), а потім дістала популярність і в інших етнічних регіонах держави (Чернігівщина, Слобожанщина, Прикарпаття). Чисто біла сорочка, вишита білими нитками, котирувалася значно вище від звичайної і слугувала елементом як чоловічого, так і жіночого гардеробів.

Лиштва та вирізування – провідні техніки оздоблення вишиванки

Загалом же, сорочки Полтавщини вишиваються здебільшого білими, рідше – червоними, чорними або сірими нитками. Маніжки сорочок прикрашалися візерунком, виконаним гладдю. Безпосередньо сам візерунок обводили чорними або кольоровими смугами. Техніка, що нею виконується більшість візерунків, називається лиштвою або ж лічильною гладдю (назва варіюється залежно від місцевості: на Полтавщині та Чернігівщині це «лиштва», на Поділлі – «качалочкова лиштва»). «Однієї тільки вишивки гладдю існує понад 80 технік, – розповідає науковий співробітник Художнього музею ім. Ярошенка Наталія Дмитренко. – Хрестик до нас прийшов тільки у 18 ст з Європи. Полтавська вишивка більш мелодійна. Кольори значно приглушені». І справді, різноманітність узорів, вишитих лиштвою, вражає. «Клинцева» лиштва, «човникова», «хмельова», «сніжкова», «яблучкова» – це лише не повний перелік узорів, що їх обирають в залежності від зображення. Стібки гладі неодмінно мають кластися вертикально та бути однакової довжини.

Ще однією технікою, що хизується достатньою популярністю на Полтавщині, є вирізування. Існує багато видів вирізування: косе, клинчасте, орлове, вирізування по одній дірочці, на чотири дірочки тощо. Саме за допомогою вирізування у тканині утворювались отвори різного розміру, що робили сорочку ще цікавішою та унікальнішою.

Особливістю полтавських вишиванок є поєднання рослинного та геометричного орнаментів.

Окрім двох вищезгаданих прийомів, полтавці використовують наступні: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, виколювання, довбанка, верхоплут, ляхівка в один і більше рядів, пухлики, ланцюжки тощо. Такий арсенал технік зумовлює велике розмаїття мотивів в орнаментах.

Суто власною споконвічною особливістю полтавських вишиванок є компіляція рослинного та геометричного орнаментів. Найбільше візерунку підлягали рукава вишиванки, що утворювали собою складні тематичні композиції та густо збиралися на передпліччях. Для полтавських майстринь найпопулярнішими мотивами були «гілка», «ламане дерево». Геометричний орнамент у своїй сутності складається з найпростіших фігур: трикутник, ромб, квадрат, скісний хрест, зірчасті мотиви. Недарма кажуть, що на полтавську вишиванку варто дивитися пильно та подовгу, адже лише так можна побачити усю ту віртуозну палітру мотивів і образів, усю ювелірність, що її заклав у візерунок автор.

Полтавська вишиванка: яка ж вона насправді?!

Тепер безпосередньо до тонкощів «луку» полтавських вишиванок у чоловіків та жінок. Почнемо, звичайно, з представниць прекрасної статі.

Коміру як такого жіночі вишиванки не мали. Натомість виріз оздоблювався т. зв. «пухликами» та збирався тоненькою полотняною «стьожкою». Рясно прикрашені візерунками, рукава мали традиційний широкий вигляд, де нижній край вшивався у «чохлу». Орнаменти, виконані в різних місцях сорочки, виконувалися зазвичай різними, описаними декількома абзацами вище, техніками: вставки – лиштвою або вирізуванням з лиштвою, рукава – вирізуванням, а пелена – пруткованням або мережкою. Траплялися подекуди й моделі, витримані в єдиному стилі вишивки. Квітки та інші елементи рослинності стали з’являться на одежині вже по тому як ми запозичили вишивку хрестиком з Європи.

Матеріалом для чоловічих сорочок слугувало домашнє полотно. Загалом, їх можна поділити на два різні за фасоном та технікою типи:

1. Подібний до жіночої моделі, де виріз збирали на нитку і до нього пришивали високий м’який комір. Рукава мали широкий вигляд, збиралися внизу та вшивалися у чохли. Такі сорочки здебільшого виконувались лиштвою.

2. Чумацька сорочка з мереженими «бочками». Рукава в неї були прямі, комір – низенький (1-2 см). Чумацькі сорочки дбайливо вишивалися: комір— лиштвою, пазуха – вирізуванням, а рукава – вирізуванням з лиштвою.

Ось така вона, полтавська вишиванка, – гордість регіону та один з головних атрибутів Сорочинського ярмарку. Виплекана працею майстрів протягом багатьох віків, ця сорочка символізує собою все те, чим пишається полтавський край.

Автор: Максим Тимченко.

Раді будемо, якщо ви станете нашим покупцем! Адже, широта нашого асортименту дозволяє більше не перейматися питанням, де купити вишиванку в Києві, Львові, Одесі, Харкові й інших містах.