Поліська вишивка

Полісся – це етнічний регіон, до якого відноситься широка, майже стокілометрова, смуга на півночі України. Сюди входять сучасні Рівненська, Волинська, Житомирська області та північні частини Чернігівщини, Сумщини та Київщини.

Полісся здавна привертає увагу своєю самобутністю, адже цей регіон, завдяки своїм природним умовам, дрімучим лісам та непрохідним болотам, довгий час був відрізаний від центрів розвитку промисловості, торгівлі та культури. Завдяки цьому його мешканці змогли точніше зберегти народні мистецтва, вірування, традиції, елементи побуту та культури, які розвивались на цій території споконвіку. Полісся недаремно вважається прабатьківщиною та колискою слов’ян.

Особливості вишивки поліщуків

Поліські вишивки відрізняються простотою, але при цьому вишуканістю, мініатюрністю, багатством варіантів та чіткістю композиції. Стриманість ліній та геометричність мотивів, відсутність деталізованості в орнаментах та невелика кількість технік оживають завдяки використанню червоних ниток, що надає роботам яскравості та емоційності.

Найбільш традиційною тут є геометрична вишивка, яка відноситься до найстарішої в історії людства і зустрічається у зразках орнаментів різних епох і на всіх континентах. І це не просто абстрактні малюнки, вони мають дуже глибокий символічний та магічний зміст.

У вишивках також часто зустрічаються символічні рослинний та квітковий орнаменти (барвінок, що символізує пам'ять, калина – дівочий символ, дерево, як символ роду, листя дубу, як ознака сили чоловіка, виноград, як символ добра та інші). Вишивка не була цілком натуралістична, скоріше це була своєрідна стилізація. Одним з улюблених мотивів, особливо при вишивці рушників, були пташки, яких шили переважно у парі.

На поліських вишитих виробах часто зустрічаються зображення розетки з чотирма, шістьма або вісьмома кінцями – символу, який відноситься до землі та неба, вказує на нескінченність життя.

Виконувались поліські вишивки на біло-сірих льняних або конопляних домотканих тканинах переважно червоними та чорними кольорами.

У Рівненській та Волинській областях шили нескладні прямі та ламані лінії, ромби, восьмикутні зірки, які повторювали один за одним по декілька разів. Використовували зазвичай «занизування», чітко вишиті лінії, що робило вироби схожими на узорне ткацтво. Улюбленими орнаментами були також рослинні (виноград, терен). Основним кольором вишивок цього регіону був червоний, до якого інколи додавались чорний або синій.

В деяких районах Волині вишивки відрізняються ромбовими узорами, які вписуються у прямокутники. Робились такі орнаменти поперемінно червоними та синіми нитками.

На Рівненщині також були свої відмінності – тут зустрічалась вишивка гладдю, «набируванням» та «вирізуванням», яку робили білим кольором.

На Київщині та Чернігівщині традиційні геометричні мотиви вдало поєднували з рослинними (берізки, терен, виноград, барвінок, хміль, гусячі лапки, тощо). Крім «занизування» тут робили ще й різноманітні ажурні візерунки. Рушники тут вишивали горизонтальними смужками, використовуючи «лиштву», «занизування» та «вирізування». Цьому регіону також притаманні червоні вишивки, але тут зустрічаються також і білі вишивки у поєднанні з ажурною мережкою та «вирізуванням».

Неповторність поліської вишиванки

Здавна в народі сорочка вважалась символом душі людини, якій вона належала, її двійником. Тому в кожен орнамент, що вишивався на ній, вкладався особливий зміст, роблячи її оберегом свого господаря.

Сорочки для жінок на Поліссі шили з якісного, трохи, але не до кінця, вибіленого полотна, яке від прання ставало з кожним разом все більш м’яким та шовковистим. Іноді робили сорочки «з підставою», поєднуючи в одному виробі два види тканини (більш тонку зверху і грубішу знизу). При шитві, зазвичай, поєднували два широких полотнища тканини, із цільними рукавами або використовуючи вставки. Біля шиї сорочки густо призбирувались і мали стоячий комір у щоденних та викладчатий – у святкових вбраннях, а рукава вшивались у широкі чохли. Довжина сорочки досягала середини литки.

Вишивались жіночі сорочки переважно орнаментом червоного кольору, інколи додаючи чорний. Вишивали «перетиканням» або «зволіканням», в техніці, дуже схожій на ткання, а також «настилуванням» чи «вирізуванням».

Вишивка по сорочці розміщувалась, залежно від регіону. Вишивка спереду на поличках сорочки та по рукавах була притаманна Північному Поліссю. В Західній частини Полісся частіше зустрічалась вишивка лише по рукавах геометричними ритмічними малюнками. На Волині сорочка «занизувалась» вздовж всієї довжини, а іноді вишивали також вставки та частково рукава. На Чернігівщині використовували ажурний елемент, який поєднував, із допомогою мережки, обидві частини сорочки («чернігівська розшивка»).

Чоловічі сорочки шилися з більш грубого полотна, довгими, до коліна, та мали по боках вшиті клини. Повсякденні сорочки не мали коміра, а на святкових був викладчастий або стоячий комір. Рукава робили або прямі, або збирали їх у чохли, густо призбируючи. Вишивали сорочки для чоловіків «перетиканням» по коміру, чохлах та подолу. Згодом, сорочки доповнили вишитою манишкою.

Як змінювалась вишивка на Поліссі

Час не стоїть на місці, тому наприкінці ХІХ сторіччя відбулися зміни і у традиційній народній поліській вишивці. Почалося все з запозичення техніки вишивки хрестиком. Це привнесло у вишиті вироби нові рослинні мотиви і поступово почало витісняти давні техніки, кольори та візерунки. Спочатку з’явились всілякі квіти (троянди, лілії, жоржини) у звичних червоно-чорних кольорах, але з часом майстрині майже цілком відійшли від першоджерел. Вишиті вироби набули більш декоративного вигляду, стали різноманітнішими і натуральнішими. Головними були вже не пронесені крізь століття символи, а творча фантазія майстринь.

На Київщині розповсюджуються крупні орнаменти, які повністю вкривають рушники та жіночі й, навіть, чоловічі сорочки. Чернігівщина відрізняється горизонтальними смугами, які ближче до країв рушників стають крупнішими.

З’являється «обманна мережка», яка зовні схожа на ажурну, але при цьому лише тло узору вишивається, а сам візерунок лишається білим, що робить його легким і філігранним.

На початку ХХ сторіччя поліські вишивальниці освоюють «рисовану» техніку, яка була схожа на гладь. Окремі елементи орнаменту повністю шились червоними нитками та обрамлялись чорними, що робило малюнок більш чітким і виразним. Така робота вимагала від майстринь особливих навичок і смаку.

Не дивлячись на всі нові течії та примхи моди, на складну еволюцію, яку пройшла подільська вишивка впродовж тисячоліть, любов поліщуків до своєї культури та вікових традицій безмежна. Вони дбайливо зберігають та плекають свою історичну спадщину, невід’ємною часткою якої є старовинне мистецтво вишивки, адже в ній закодований потужний дух українського народу, від древлян і до наших днів.

Не забувайте, що українські вишиванки купити можна у нашому магазині. Ви можете купити вишиванки в Києві, так і в будь-якому іншому місті нашої неньки.