Наддніпрянська вишивка

Наша Україна різноманітна і самобутня, кожен її куточок має свої неповторні особливості, свої етнічні риси. Отже і вишивка кожного регіону України відрізняється традиціями, манерою, кольорами, візерунками.

Відома багатством своєї вишивки і Наддніпрянська Україна, до складу якої входили сучасні Київська, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Харківська області і частини Кіровоградської та Черкаської областей, які поєднуються завдяки Дніпру, в середній частині якого по праву та ліву сторону вони і розкинулись. Цей регіон завжди був центром політичного життя, що, безумовно, впливало на розвиток торгівлі та культури, які були тут дуже розвиненими.

Відмінності вишивок лівобережної та правобережної частини Наддніпрянщини

Для сорочок у Наддніпрянщини використовували домоткані льняні тканини на свята та конопляні полотна на кожен день, нитки брали з вовни чи льону, а також муліне.

Вишивки лівобережної та правобережної Наддніпрянщини хоч і були досить схожі, однак все ж таки мали деякі відмінності.

Так, у вишивках, які вироблялись на лівому березі Дніпра, майже не використовували кольорові відтінки. Вишивка робилась білим по білому, брались в роботу також сірі чи трохи підсинені нитки. Вишивали, частіше за все, настилуванням, до якого додавали ажурне вирізання, що робили витвори цікавішими, а білий колір більш виразним. В якості орнаменту обирали рослинні, геометричні, інколи зооморфні мотиви, дуже популярною була вишивка виноградного грона, хмелю.

Вишивки Правобережжя історично були зроблені в поєднанні синього та чорного кольорів. Різнокольоровість з’явилась тут на вишивках тільки на початку ХХ століття. В техніці вишивки теж було більше різноманітності – використовували техніки мережки, набирування та вирізування. Наприкінці ХІХ століття майстрині почали вишивати хрестиком, а в орнаменті з’явились троянди, вишиті бавовняними червоними і чорними нитками.

Особливості вишивки в окремих областях Наддніпрянщини

Київщина відрізняється поєднанням у вишивці орнаментів різних видів. Найбільш розповсюдженими були геометричні (ромби, квадрати) та рослинні (виноград, хміль, чорнобривці, дубові листи, шишки) візерунки. Для виконання роботи брали білі, коралово-червоні нитки, а для того, щоб підкреслити малюнок, його часто обводили синім кольором. Пізніше, через те, що сині нитки дуже линяли, їх замінили на чорні.

У роботі використовували нитки з крученої бавовни, так звану заполоч, які завозили сюди з країн сходу торгівельними шляхами, які проходили з Криму.

Робили майстрині в найбільш характерних для цієї місцевості техніках – хрестик або набирування. Жіночі та чоловічі сорочки відрізнялись своїм кроєм, техніками та орнаментами.

На сорочках молодих жінок вишивкою прикрашались полички и комірці. У жінок поважного віку на сорочках вишивали рукава, а комірець і пазуха не вишивались.

Сорочки для чоловіків відрізнялись від жіночих кроєм – комірець був стійка, який мав застібку у вигляді двох петельок, крізь які просувався шнурок з шовку червоного або чорного кольору, рукава шилися широкими і прямими, деколи з манжетом. Вишиті вони були трохи скромніше, ніж жіночі – оздоблювались по низу рукавів та по комірцю. Молоді чоловіки носили сорочки, вишиті червоними або синіми нитками, а ті, хто старіше – сірими.

Полтавщина цікава тим, що вишивка тут робилась переважно нитками білого кольору або нитками пастельних відтінків, тому сорочки та рушники виходили дуже ніжними та вишуканими, а розмаїття орнаментів робило вироби особливо святковими.

Для вишивки на рушниках, серветках, скатертинах, предметах побуту обирався симетричний орнамент з птахами, квітами, листям, вазонами, які розміщувались з боків та були направлені до центру. По краях вироби обшивались в’юнцем, який мав схожу тематику.

Сорочки для жінок шилися без комірця. Виріз горловини збирався складочками та обшивався стрічкою. Рукава кроїлися широкими, знизу вони збирались у чохли. Вишивались сорочки по рукавах, вставках і подолі різними техніками (лиштва, мережка, вирізування) та орнаментами, геометричними чи рослинними, білими нитками з додаванням інколи червоного кольору.

Для чоловіків шили сорочки, схожі за кроєм до жіночих. Виріз так само збирався складками, на які пришивався високий комір. Рукава теж робили широкими, а понизу також вшивали у чохли. Але були і інші за формою чоловічі сорочки – чумацькі. Комірець в них робили низькій, а рукава прямі. Вишивали сорочки мережками, лиштвою зірками, дзвониками, ляльками, жучками з додаванням вирізування.

Чернігівщині притаманні так звані «білі вишивки». Вишивались на них геометричні або геометрично-рослинні візерунки білими нитками, які зрідка поєднували з чорними та червоними, частіше за все «набируванням», стібки робились настільки дрібними, що були схожі на вишивку бісером. Інколи тут і справді використовували у роботі бісер, що зустрічалось дуже рідко в українських вишивках.

Найбільш цікаві рушники, які вишивали гладдю, хрестиком, вирізуванням, тощо, з використанням квіткових мотивів та зображень птахів і навіть людей. У майстринь виходили справжні витвори мистецтва.

Харківська вишивка була зроблена червоними нитками дуже грубими за фактурою, що робило вироби, вишиті хрестиком, дуже яскравими та виразними.

Майстрині не мали якоїсь своєї, притаманної лише їм, манери вишивки – вони використовували техніки та візерунки, запозичені з інших регіонів, це надавало виробам особливої різноманітності та неповторності.

Сумська вишивка була дужа подібна до полтавської – вишивали білим кольором, обрамляючи узор чорними нитками. Шили, використовуючи гладь, вирізування, мережки, набирування. Крім того, вишивали хрестиком дуже дрібно чи грубою ниткою, що робило роботу рельєфною. Візерунки, як і на більшій території Наддніпрянщини були геометричні та рослинні, інколи вишивали різноманітних пташок (качок, орлів, лебедів, голубів).

Наддніпрянська вишивка була дуже різноманітною і цікавою. Кожна деталь, кожна дрібничка несла в собі особливе значення, а кожна робота, створена золотими руками майстринь, містила часточку душі українського народу. Тому і досі вишивка – це невичерпне джерело, яке поєднує нас з нашою історією.