Кримськотатарська вишивка

  • 30 серпня 2016 10:15:08
  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 4760
  • 0

Тернистий шлях

Кримськотатарська вишивка, як і, власне, увесь кримськотатарський народ, пройшла складний шлях, зі своїми злетами і падіннями, з повними зникненнями та раптовими, дещо фантастичними відродженнями.

«Кримськотатарська вишивка – це унікальне явище світової культури. Вона пов'язана своєю тематикою, символікою з древньою історією Криму, з усіма цивілізаціями, які пройшли через цю землю: скіфською, античною, візантійською, тюркською – всі вони залишили слід в історії корінного народу Криму – кримських татар. І цей слід простежується, в першу чергу, у вишивці», – зазначає заслужений художник України Мамут Чурлу.

Пов’язана з традиціями Візантії та Близького Сходу, кримськотатарська вишивка вважалася однією з найкращих за технікою виконання у період 15-18 століть.
При дворі хана діяли цілі цехи ткачів та вишивальників. Державна верхівка охоче спонсорувала і підтримувала цю галузь, багато товарів йшли на експорт до Середземномор'я, Малої Азії, Росії.

Численні війни з Росією та подальша анексія півострову останньою у 18-19 століттях спричинили не тільки масову еміграцію населення, індустріалізацію побуту та занепад господарства, а й негативно відобразились на художніх ремеслах краю.

Ткацтво та вишивка потребували реформування, але дуже довго, аж до 30-х років минулого століття, за них ніхто не брався. У 1925 відомий поет, публіцист та просто знавець Криму Максиміліан Волошин писав: «Татарське мистецтво: архітектура, килими, майолік, чекан металів – все це закінчилось, залишились лише тканини та вишивки. Татарські жінки, за вродженим інстинктом, ще продовжують вичавлювати з себе дорогоцінні рослинні візерунки. Але й це вміння вичерпується…».

Щоб вміння це не вичерпалось повністю, влада починає діяти. З суто хатнього ремесла вишивка перетворюється у галузь промислової кооперації. Близько 350 гаптувальниць у селах та містах Криму були об’єднані в артілі, що мали поставляти продукцію на експорт. Першою такою артіллю став бахчисарайський «Ільк Адим» («Перший крок»). У Євпаторії під керівництвом відомої дослідниці кримськотатарської вишиванки П. Чепуриної (про неї ми ще згадаємо пізніше) була організована артіль «Ескі Орнек» («Старовинний візерунок»). Орнаменти починають використовувати в інших галузях прикладного мистецтва, так, у 1936 році на світ постає фольклорна збірка кримськотатарських казок, рясно ілюстрована народним орнаментом. Після війни та депортації 1944 року виробництво вишитих речей згасає, проте зараз, коли підіймається чергова хвиля залеглих народних почуттів, справа потихеньку налагоджується.

200 метрів до весілля

Змалечку кримськотатарська дівчинка сідала за ткацький верстат. До весілля вона мала встигнути виткати та покрити вишивкою до 200 м тканин, що входили в її придане. Сюди відносились рушники, що, окрім звичного призначення також розвішувалися на стінах кімнати нареченої, хустка, в яку загортали придане, а також Коран, що його клали у заздалегідь вишиту сумочку.

Юнак давав дівчині чисту хустку, а та своєю вишивкою на ньому показувала власне ставлення: маленька квітка – до побачення, пишна та багата вишивка – бути весіллю.

У кримськотатарських жінок вишивки в гардеробі куди більше, аніж у чоловіків. Сукні, нагрудники, фартухи, головні убори, взуття – з однієї сторони та весільні паски, фески, підв’язки для шкарпеток – з іншої.

Основою для виготовлення слугували тканини: саморобне біле або кремове льняне сукно чи напівпаперове полотно. Більш заможний люд міг собі дозволити шовк, атлас, оксамит. Нитки були здебільшого бавовняні, від середини 19 століття їх, як і фабричну вовну (гарус), почали завозити з-за кордону.

10 найпопулярніших технік у вишивці кримських татар

Тепер давайте поговоримо про десять найбільш популярних технік вишивки кримських татар, що їх у 30-х роках минулого століття виділила вищезгадана П. Я. Чепурина.

«Татар ішлеме» (ішлеме – робота). Шитво двосторонньою гладдю, що набуло неабиякого поширення серед кримських татар і налічувало до шістдесяти найрізноманітніших типів швів, виконувалося шовковими крученими, бавовняними, золотими та срібними нитками на тонкій тканині без попереднього настилу. Техніка «татар ішлеме» полягає у тому, що голка проходить через тканину за допомогою лічби дірочок тканини основи. Протягнувши голку навиворіт, ви перехоплюєте її знизу лівою рукою і робите поворотний рух у виворітний отвір вушком догори, при цьому не змінюючи положення голки в просторі. Таке шиття «на отвір» здобуло популярність у другій половині 19 століття, витіснивши з трендової полиці кольорову вишивку. Зберігається воно й донині, нараховуючи до 47 групових швів. Двосторонньою гладдю вишивалися марама (жіночі головні покривала), шербенти (дівочі хустки), учкур (весільні чоловічі паски), бешик (накидки на дитячі колиски), різноманітні хустки, серветки, скатертини, а також накидки на Коран.

«Есап ішлеме». Друга за розповсюдженням техніка вишивки, особливо популярна на південному березі Криму, налічує сім швів. «Есап ішлеме» (або «османли ішлеме») – лічильне прозоре двостороннє шиття, що, як і «татар ішлеме», використовувалося для заповнення великих просторів. До речі, техніка мала своїх прихильників і в Україні, де її застосовували переважно в білих вишивках. З кінця 19 – початку 20 століття шитво почали виконувати на заводському маркізеті, а до цього основою служила домоткана «атма» або ж турецький «дюльбент».

«Теллі». Шиття на отвір позолоченою або ж посрібленою (з кінця 19 ст. почали використовувати більш дешеві матеріали, що суттєво впливало на якість вишивки) пластинкою невеликого розміру, шириною 3-4 мм. Як і дві розглянуті нами вище техніки, «теллі» входить до групи двосторонніх вишивок, в яких неможливо виявити, де лицьова, а де спідня сторони. Зрідка можна побачити суцільне шитво, виконане цією технікою, а здебільшого це поєднання з лічильною «есап ішлеме», рідше – з гладдю «татар ішлеме». «Теллі» побутувала на різного роду рушниках та головних покривалах.

«К’аснак’». Односторонній тамбурний (від фр. “tambour” – барабан) шов, що посідає значне місце в історії кримськотатарського шитва, але водночас фактично не зустрічається у наші дні. Виконаний голкою із заломленим кільцем або ж гачком на п’яльцях круглої форми, «к’аснак’» хизувався попитом здебільшого у турецько-монгольських народностей. Так, у казанських татар збереглися зразки орнаментики, типові для тюркських народів, позначені впливом довколишніх місцевостей. «К’аснак’ом» з прийомом вливання тон в тон (цей прийом застосовували караїми Криму в ханський період, а от серед самих кримських татар він поширення не дістав) робили атласні килими в Дамаску, Багдаді тощо. Поява тамбурних машин у 1870-і роки спричинила доволі стрімкий занепад цієї техніки, але аж ніяк не применшила її слід в історії.

«Михлама». Золоте або срібне одностороннє шитво, що виконувалося, як правило, на оксамиті, атласі або шкірі та використовувалося в деталях одягу, де спідня сторона не мала ніякого практичного значення (жіночі шапочки, манжети на рукави, жакети, футляри для Корану, шкатулки). У Кримському ханстві «михламою» прикрашали чепраки для коней, похідні намети ханів, деякі предмети одягу останніх, великі стінні подушки тощо. Самі розумієте, виготовлення подібних предметів потребувало неабиякої сили та витримки, тому ця справа відводилася чоловікам, які об’єднувалися в спеціальні цехи. Слідом за занепадом ханства розпалися й цехи. «Михлама» перекочувала у домашні умови, де вже виконувалася жінками на спеціальних п’яльцях «джильде» у вигляді лещат з гвинтом.

«Букме». Завезене до Криму з Анатолійського узбережжя Чорного моря (Туреччина), це шитво прикрашало куртки, коміри, манжети, туфлі, кисети для тютюну, різноманітні футляри та амулети. «Букме» виконувалося накладеними на тканину позолоченими чи посрібленими шнурками, що знизу кріпилися ниткою. Так само як і для «махлами», місцем виготовлення цього шитва слугував верстат «джильде».

Додаткові види шитва. Ми з вами ще не розглянули чотири додаткові види кримськотатарської вишивки, які, хоча й поступаються за поширенням шістьом попереднім, все ж мають вагоме практичне значення і цінуються в народі.

Один з таких видів – аплікаційне шитво, що дістало популярність серед татар південного узбережжя, а також вірменів Закавказзя і Туреччини. Килими, накидки для подушок та диванів – все це виконувалося технікою аплікації на сукні, повсті та різних тканинах. Окремо треба сказати про килими, орнамент яких був зроблений поєднанням двох технік – аплікації та «к’аснак’у». Деякі зразки таких килимів «парохетів» 18-19 століття досі зберігаються в Бахчисарайському палаці.

Шитво золотими та срібними лелітками «пул» слугувало здебільшого як доповнення до «махлами» та «букме». Ця техніка була чудовою альтернативою коштовного каміння для бідняків. Нашиті лелітки додавали блиску костюмам, жіночим шапочкам, покривалам наречених, чоловічим кисетам, футлярам для годинників та Коранів.

Ту саму мету, що і «пул», переслідувало шитво монетами. Безперечно важливу роль грав соціальний статус: дехто прикрашав дорогі костюми золотими монетами, а дехто через, власне, відсутність цих самих монет обмежувався вишиванням їх зображення.

Як і на Буковині, кримські татари подекуди вишивали бісером, що його завозили з Ірану та Малої Азії.
Проте якщо буковинські гаптувальниці прикрашали ним найбільш урочисті предмети одягу та побуту, то от кримськотатарські використовували для речей «другого» порядку: амулетів, кисетів, портсигарів, чохлів тощо. Не надто заможні татари замінювали бісером перли.

Орнаменти та символи в кримськотатарській вишивці

Кольорова гамма складається насамперед з ніжних кольорів: рожево-зеленуватий, блакитно-жовтуватий. У кримськотатарській вишивці складається візуальний ефект рухливості орнаменту, що досягається завдяки чергуванню обмеженої кількості кольорів при повторі композицій. Якщо ефект світлотіней у європейському шитві отримували за рахунок прийому вливання колір в колір, то кримські татари досягали його внаслідок неабиякого різноманіття фактурних швів.

Загалом же, усі орнаменти можна поділити на шість груп: рослинні, геометричні, архітектурні, зооморфні, епіграфічні та змішані. Дехто також окремо виділяє астральні тіла та посуд (вази з квітами та фруктами). І хоча символіка орнаментів напрочуд різноманітна, все ж кримськотатарська вишивка має яскраво виражену рослинну спрямованість. Зооморфні та архітектурні мотиви часто виступають у симбіозі з квітами, деревами, плодами, характерними виключно для природи Кримського півострову.

Звичайно, величезну духовну силу несуть в собі зображення-символи. Так, у основі малюнка нерідко розташовується трикутник – оберіг, що може бути зображений у вигляді трьох листків або ж трикутної вази. Популярним є і традиційний образ «дерева життя», сильне розгалуження гілок слугує побажанням великого потомства кримськотатарській родині. Образ півня позначає перемогу добра над злом, а мигдалеподібний візерунок бадем використовували жінки, готові до подружнього життя.

Подекуди в орнаментах зустрічалися написи, які, окрім побажань здоров’я та благополуччя, несли в собі суто викривальний зміст. О. Спаська, відома дослідниця кримськотатарської вишивки, наводить переклади написів на рушниках: «Невігласу, дурній, лукавій людині до вподоби лише зовнішній вигляд та форма», «Ми, жінки, осередки усього благородного та дорогоцінного ніщо для нього», «Спробуй сподобатись такому невігласу, віддай йому все святе, коли він не має в ньому смаку». Погодьтеся, такі написи доволі яскраво відображають соціальну модель кримських татар та положення жінки в суспільстві.

Сьогодні міста та села Криму продовжують вишивати футляри для Корану (куран-кап), деталі традиційного костюму, макраме, головні убори (фес), сучасні чохли для мобільних телефонів, декоративні панно для домашнього інтер’єру (ев-джіяр). Кримськотатарська вишивка продовжує йти складним шляхом, мистецтву ставлять нові й нові підніжки, проте йому вистачає сил підійматися знову й знову.

Автор: Максим Тимченко.