Багатовікові традиції українського гаптування

Серед різноманіття видів ручної вишивки, якими майстерно володіли з давніх давен українки, є одна, красу і багатство якої порівнювали з вранішніми променями сонця. Це гаптування, або золоте шитво – вишивка золотими, срібними та шовковими нитками.

В Київській Русі гаптування було відомо з ІХ століття. Залишки речей, шитих золотом та сріблом, були знайдені у Київському Софіївському соборі, в Переяславі, Галичі, Чернігові, тощо. Про цю техніку згадано в літописах, вона присутня на одязі святих у розписах храмів. Однак, як свідчать розкопки, ця вишивка має набагато більш давні коріння, використовували її ще скіфські та сарматські майстрині. Отже, без перебільшення можна стверджувати, що історія виникнення та розвитку цієї яскравої і самобутньої вишивки – одна з найдавніших.

Літургійне шитво

В Київській Русі гаптування набуло поширення з прийняттям християнства. Разом із новою релігією були запозичені і звичаї багатого оздоблення православних храмів дорогоцінними тканинами, що створювало атмосферу величної святковості, урочистості, розкоші. Так гаптування золотом та сріблом стало переважно церковним шитвом. Гаптованими тканинами прикрашали вівтарі, плащаниці, хоругви, одяг священнослужителів.

Тканини для шитва (парча, шовк, виткані золотом вироби) привозились спочатку зі східних країн та Західної Європи. Однак, згодом вони почали витіснятись виробами, створеними місцевими майстринями, які дуже швидко опанували техніку вишивки і виготовлення церковних прикрас. При монастирях створювались майстерні, в яких ретельно відібраних вишивальниць навчали тонкощам цієї складної та досконалої техніки.

Основними мотивами золотого шитва були біблейські сюжети, лики святих (так зване лицеве шиття), релігійні мотиви, зображення дивовижних птахів та тварин. Вишивались геометричні, рослинні, тваринні елементи, такі як зірки, трилисники, виноград, квіти, листя, грифони, леви, дракони (орнаментальне шиття). Для посилення ефекту розкоші та багатства до золотого шитва додавались дорогоцінні каміння та перлини.

Захоплювались гаптуванням і у княжих родинах, жінки в яких не тільки самі вишивали золотом, але й навіть створювали майстерні, залучаючи в них найкращих майстринь. Так золоте шитво із суто церковної сфери розповсюдилось і у світському житті, ставши коштовною окрасою князівського та боярського одягу.

Після довготривалих історичних перипетій втрачені, але не забуті традиції мистецтва гаптування знов відродились у церковному оздобленні у ХІV-VІІ сторіччях. У жіночих монастирях, які ставали центрами просвіти і культури, талановиті чорниці-вишивальниці створювали коштовні гаптовані шедеври за замовленням українських церков і монастирів, у тому числі і Києво-Печерської лаври. Саме в цей час гаптування стало визначним явищем нашої національної культури.

І знов, поступово, золоте шитво, набуваючи слави, стає окремим видом мистецтва. В багатьох музеях України експонуються гаптовані вироби, створені у ХVІІІ-ХІХ сторіччях. Історичні портрети, пейзажні та архітектурні сюжети, вишиті побутові речи, виконані у стилі бароко, привертають увагу своєю багатокольоровою гамою, вишуканістю та майстерністю виконання.

Мистецтво золотого шитва

Золоте шитво – це важка, довга і копітка праця, яка вимагала терпіння, знань, навиків і великої майстерності.

Гаптування за технікою виконання імітувало ткацтво. Тоненькими металевими дротиками обвивались жовті нитки, імітуючи золото, або білі, роблячи їх схожими на срібло, та пришивались до тканини у прикріп шовковими нитками дрібними, ледь помітними стібками. Нитки прикріплювались щільно одна біля одної в різних напрямках, перетворюючи тканину на суцільне, вкрите орнаментом, блискуче полотно, схоже на виткане. Готова робота при цьому виходила одностороння, адже металевими нитками неможливо було протикати тканину наскрізь, як при звичайній вишивці.

Для отримання ефекту кольорового переливу вишивки виготовлялися «скані нитки» – золоті нитки обвивались навколо червоних, рожевих, чорних або зелених шовкових ниток, а срібні навколо блакитних. Вироби, гаптовані такими нитками, виходили напрочуд гарними та вишуканими.

Часто майстрині намагались зробити вишивку рельєфною, надати їй об’єму та фактурності. Для цього використовували різні додаткові м’які або тверді матеріали (картон, вату, стрічки, шнури), які підкладали під основні нитки.

Тканину для гаптування обирали, залежно від задуму майбутньої вишивки. Якщо для повністю вишитого виробу основа відрізнялась лише товщиною ниток, то при вишивці окремих орнаментів тканину, частина якої була видна між шитвом, вибирали за фактурою і кольором (шовк, бархат, парча).

В наш час гаптування, завдяки сучасним різноманітним тканинам, матеріалам для шитва, ниткам, що імітують золото та срібло, набуває все більше популярності серед рукодільниць.

Вишивка золотом часто зустрічається на одязі, взутті, аксесуарах, а також в убранстві інтер’єрів. Знайшлось їй місце і на подіумі, в дизайнерських колекціях.

Мистецтво гаптування в різні часи переживало злети і падіння. Сьогодні, коли Україна проходить етап укріплення своєї державності, відродження своїх культурних традицій, повернення до віри, поєднання багатовікових традицій та майстерності поколінь надає гаптованим виробам неповторності, урочистості, величі.