Вінок: дівоча окраса чи оберіг (відео)

Важко уявити українську дівчину в традиційному вбранні, голову якої не заквітчував би віночок. Ця деталь образу була не лише окрасою та ознакою її не заміжнього стану, але й сильним оберегом, що захищав від лихого. Якими ж були вінки та їх значення.

З історії вінків

На теренах України ця окраса має давню історію. Ще в дохристиянські часи вінок був головною оздобою дівочої голови, яка захищала її від зурочення, забезпечувала добробут. З часом вінок зазнавав певних змін та варіацій, однак первинного значення не втратив.

У різних регіонах була своє назва цієї дівочої окраси: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта (Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я). Вінком могли бути не лише прикраси з квітів. Наприклад, гуцулки покривали голову вінкоподібним чільцем — нанизаними на дріт або ремінець мідними пластинками у формі пелюсток, а буковинки — кодами — вінкоподібними прикрасами, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, волосся при цьому розпускалося.

Починали носити віночки з трьох років. Свій перший вінок донька отримувала від матері (неня плела його з чорнобривців, що знімали головний біль, незабудок та барвінку, що розвивали зір, та ромашки, що заспокоювала серце). Зберігали його в скрині та вдягали на Спас (Медовий). У чотири роки плівся інший вінок: пелюстки всіх його квітів були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні. Для шестирічки вплітали до вінка мак (додавав сну та беріг думки) та волошки. Семирічній плели окрасу з семи квітів (з цвітом яблуні). Наступні вінки дівчинка вже плела собі сама (часто науку їй давали сестри чи старші подруги).

Види вінків

За орієнтовними підрахунками дослідників налічується понад 80 видів вінків (вікові, магічні, ритуальні, звичаєві тощо). Найпоширенішим віковим вінком був вінок кохання, який дівчина плела з 13 років і до заміжжя. Плели його з ромашок, які розбавляли цвітом яблуні та вишні, вусики хмелю, а над чолом гроно калини. Засватана дівчина плела вінок кохання з барвінку, м’яти, шавлії та інших лікарських трав. Плели дівчата і вінки для коханих (вінок відданості): з любистку та волошок. Їх дарували коханим, що вирушали в далеку дорогу, як символ того, що на них вдома чекають, про них пам’ятають та кохають. Ті дівчата, яким не пощастило в коханні, робили вінки надії з волошок та польового маку (вважалось, що кохання прийде, коли дівчина одягне вінок на голову обранця, також цим вінком дівчина могла освідчитись нерішучому коханому). Вінок розлуки з первоцвіту та вересу виплітала дівчина, котру коханий покинув заради іншої. Якщо ж ініціатива була з боку дівчини – дарувала парубку вінок з вербових китиць, барвінку та айстр (несло послання: «Вибач, але я кохаю іншого»). Дівчина, що приймала постриг, готувала чернечий вінок з білих лілей, що символізували чистоту Божої нареченої (цей вінок вона віддавала найкращій подрузі після складання обітниці). З білих лілей плели і для дівчини, що пішла з життя не заміжньою (його для небіжчиці плели подружки – як для нареченої). Найпишнішим та найкрасивішим був весільний вінок, котрий мав оберігати наречену від лихого та заздрісного ока. Плели його на дівич-вечорі подружки нареченої з барвінку, живих квітів, лікарських рослин (якщо молода була з заможної родини, то вінок був купований: з воскових квіток, цигаркового паперу, який переплітали барвінком та любистком; якщо наречена сирота – в вінок не вплітали калину).

Правила вінкоплетіння

Класичний вінок мав складатись з 12 видів квіток. Кожна квітка мала своє символічне значення:

• мак – символ родючості, краси та молодості;
  
• ромашка – кохання, ніжності та вірності;
  
• соняшник – відданості та вірності;
  
• волошки – символ людяності;
  
• ружа, мальва та півонія – надії, віри та любові;
  
• м’ята – здоров’я;
  
• материнка – материнської любові;
  
• лілея – дівочих чар, чистоти та цноти;
  
• див’ясил та безсмертник – зміцнення здоров’я;
  
• цвіт вишні та яблуні – відданості та любові;
  
• калина – краси та дівочої вроди;
  
• хміль – гнучкості та розуму;
  
• польові дзвіночки – вдячності.
  

Також у вінки часто вплітали «зілля»:

• полин (від лихого ока);
  
• буркун зілля (може поєднати тих, хто не разом, у сварці);
  
• листя дуба (надає сил);
  
• барвінкове листя та цвіт (зілля кохання та дівочої краси – недаремно його можна побачити в багатьох весільних вінках, кожна пелюстка квітки мала своє значення: перша — краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність).
  

Матеріал для вінка збирали в певні дні чи години (залежно від призначення вінка). Перед плетінням вінка зілля очищали колодязною водою. За «роботою» дівчата співали пісні, розповідали повчальні історії. Традиційно вінок дівчина плела собі сама, однак для малечі вінок-оберіг могла плести мати, сестра чи інша старша родичка.

Залежно від сезону вінки могли плести з трав та квітів (навесні та влітку), з листя та кетягів калини (восени), зі штучних та воскових квітів (в зимову пору). Воскові вінки та вінки зі штучних квітів традиційно купували (воскові зазвичай робили черниці та продавали їх на київських базарах) до весілля. Дівчата-наречені додатково переплітали штучні вінки барвінком або прикрашали пташиним пір’ям (з павича, куряче чи з хвоста селезня).

Стрічки: їх кольори та значення

Стрічки (лєнти, бинди) були важливим атрибутом кожного віночка. Мали значення їх колір, кількість, довжина. Як квіток, стрічок також мало бути 12. Довжина стрічки мала перевищувати довжину дівочої коси (стрічки захищали дівочий скарб від заздрісного ока). Лєнти в’язали в певній послідовності: в центрі мала бути коричнева (символ землі), обабіч жовті (сонце), світло- та темно-зелені (краса та молодість), блакитні та сині (небо і вода, що символізували силу та здоров’я), жовто-гаряча (символ хліба), фіолетова (мудрість), малинова (душевність та щирість), рожева (достаток). Також в’язали білу вишиту сріблом та золотом стрічку (на лівому кінці сонце, на правому – місяць), не вишиту стрічку не в’язали – вона символізувала пам’ять про померлих. Якщо у вінок вплітали мак, то його підв’язували червоною стрічкою на знак скорботи та пам’яті. Дівчина-сирота вплітала в коси та вінок блакитні стрічки (зустрічні люди обдаровували її подарунками, бажали щастя та багатства, а вона у вдячність дарувала їм стрічку з вінка).

Територіальні відмінності вінків

Існував ряд «вінкових» особливостей, притаманних лише певним місцевостям. Наприклад, на Середньому Подніпровְ’ї розмір квіток зменшувався в напрямку потилиці, а на Поділлі «квітчання» протилежне. На Західній Україні вінки прикрашали уплітами, герданами, золоченим барвінком. Гуцульські пані звивали вінки-карабулі з стеклярусу та стрічок, з штучних квіток та пір’я павича. На Вінниччині на свята дівчата оздоблювали голови волочковими вінками: на чорну тасьму нашивали різнобарвні кутасики, намистинки, ґудзики, нитки, а в деяких місцинах була поширена «квітка» – стрічка з нашитою на неї подвійною квіткою зі стрічок,оздоблених намистинками та бісером. На Поліссі за вінком можна було визначити майновий стан родини дівчини: чим пишнішим був вінок, тим заможніша (інколи він складався зі стількох перевитих обручів, що був схожий на шапочку з квіток, яка покривала всю голову). У дівчат з простих родин вінок був у вигляді переплетеного обруча. У цьому регіоні у вінки стрічки вплітали зрідка (виняток весільні вінки).

Зараз вінок вже є більше святковою прикрасою, про магічну силу якої мало хто знає чи пам’ятає, однак це не заважає йому поступово «займати» все більше дівочих голівок, підкреслювати їх красу та… дарувати захист.