Великдень в Україні: витоки та сучасність

  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 1241
  • 0

Історія Свята

«Пасха», «Великдень», «Воскресіння Господнє» – усі ці найменування здавна використовуються нами для того, щоб сповістити про, без сумніву, одне з найголовніших свят в культурі українського народу. А чи знаєте ви, що насправді це три різних свята, які історично переплелися між собою і явили собою те одне, що його ми звикли стрічати по весні?!

Витоки цього величного дійства варто шукати ще в дохристиянські часи, коли 22 березня наші предки відзначали найголовніший день весни – Великдень. Урочисто святкуючи перемогу весняної пори року над зимовою, кожна родина пекла «великодні калачі» та фарбувала яйця, що пізніше трансформувалися в звичні нашому вуху паски й крашанки.

Як не дивно, але юдеї теж ввели це свято у власні календарі ще задовго до того, як на горизонті замайорів прапор християнства. Цей день знаменував для них вихід з єгипетського рабства. Власне, саме слово «пасха», що пішло з давньоєврейської, означає «вивільнення, проходження».

Основні канони і правила святкування Великодня були започатковані уже після Різдва Христа. Вселенський собор церков 325 р. в м. Нікеї був скликаний головним чином задля того, аби визначитися з датою урочистостей. Вирішили так: торжество має відбуватися у першу неділю, що слідує за першим повним місяцем після весіннього рівнодення. Якщо дата збігається із святкуванням Пасхи у євреїв, то православний Великдень переноситься на тиждень пізніше. Цих вельми специфічних канонів дотримуються й сьогодні.

Вербна неділя

Неділю, що передує Великодню, в народі кличуть «Вербною». В цей день люди збиралися попід храмом, а попи – освячували вербове гілля. Як оповідають християнські джерела, коли Ісус Христос в’їжджав до Єрусалиму на віслючкові, люди стелили перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки клімат України до пальм виявився не готовим, то їх вирішили замінити саме вербою.

Першими в церкві намагалися вхопити вербу діти, адже найщасливіша доля чекала саме на того, хто зловить найбільшу кількість гілля. Потім молодь ходила по вулицях з котиками і тріскали один одного, при цьому додаючи: «Не я б’ю – верба б’є, За тиждень Великдень, Недалечко – червоне яєчко».

«Чистий» четвер, страсна п’ятниця та останні святкові приготування

Після Вербної неділі починається Страсний тиждень. Важко переоцінити його значення для віруючих українців. Кожен день має свій певний символізм, але найважливіший відлік починається з четверга, що його в народі прийнято йменувати «чистим».

Здавна в українських селах цей день асоціюється з прощанням із усім старим і зустріччю чогось нового, світлого. Люди викидають застарілий мотлох, білять хати, роблять найбільш генеральні прибирання. Вважається, що в цей день померлі повертаються на землю щоб відсвяткувати Навський Великдень («Пасха померлих», від «нава» – загробний світ). У наступну неділю після Пасхи вони повертаються у рай-вирій.

Чистий четвер вважається днем весняного очищення. Здавна було прийнято до східсонця чистити худобу, прибирати у стайнях та коморах. У цей день стригли дітей, аби волосся не лізло та пишно росло.

В Страсну п’ятницю «рекомендується» утриматися від гучної музики, лайок і взагалі розібратися з власними думками.

У суботу перед Пасхою в обов’язки газди входило підготування кошика для освячення наїдків – його промивали й сушили день на сонці, а ввечері наповнювали великодніми смаколиками та прикрашали рушником. Пізно ввечері прийнято було збиратися біля вогнища на церковному задньому дворі. Хлопчаки переповідали казки, легенди та пригодницькі байки.

Великдень та гастрономічні й писанкарські звичаї

Безсумнівно, на Великдень прийнято накривати багаті столи, тож кулінарних святкових традицій також існує чимало.

Самі паски прийнято пекти у четвер або суботу. Цей процес має неодмінно супроводжуватися повною тишею і спокоєм в оселі. Серед тих, хто не має сімейних звичаїв випікання великодніх калачів, наразі неабиякою популярністю користуються паски, якими заставлені полиці магазинів. Кондитери демонструють неперевершену вправність в оздобленні пасок. Тут вам і цукати, і родзинки, й мигдаль та глазур, й шоколад, та інші святкові смаколики.

Окремого слова варті й писанки. Орнаменти, що їх використовують у писанкарстві, мають дуже глибоке коріння. Деякі з них виникли ще в степах Причорномор’я й тісно пов’язані із сюжетами гаївок. Писанка також вважалася великоднім символом любові – найкращі з-поміж них дівчата дарували хлопцям, таким чином зізнаючись у власних почуттях. Також з писанками була пов’язана велика кількість дитячих забав і магічних ритуалів.

Окрім печених та сирних пасок, до великоднього кошика кладуть також крашанки, пиріжки, домашні ковбаси, м’ясо, хрін й, іноді, кагор.

Ніч перед Великоднем – найбільш урочиста й святкова, впродовж неї народ не лягає спати, аби мати щастя й злагоду на наступний рік. У храмах служать всеношні літургії, а на ранок віряни розговляються й вітають одне одного традиційним «Христос Воскрес!» – «Воістину Воскрес!»

Кошик зі смаколиками віруючий люд освячує зрання в церкві, після чого йде додому на святкову трапезу – «розговляння».

Ранкове розговіння у різних куточках України відбувається по різному. Типовою варіацією цього звичаю є потрійне обходження газдою святкового столу. Тримаючи полумисок, наповнений свяченими стравами та, ставши обличчям до образів, господар розрізає на тарелі декілька освячених крашанок і підносить шматочок яйця до рота кожному членові сім’ї, приказуючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті та здоров’ї!». Такий обряд розповсюджений на Поділлі, Волині, Буковині.

На Наддніпрянщині та у західних областях України розговляються без особливих ритуалів. Основним правилом є намагання не впустити жодної крихти свячених наїдків додолу. Їх потім кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». За народними забобонами, миша, яка з’їсть свяченого перетворюється враз на кажана й буде літати над головою того, хто впустив на землю посвячене.

Зловживати спиртовими напоями під час розговин не варто (як і будь-коли, загалом), бо «як уп’єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити немов у півсні».

У Таврійському краї для тих, хто знаходився в подорожі й фізично не міг перебувати за великоднім столом разом із родиною, газдиня відрізала шмат паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на покуті. Пізніше, на Вознесіння гостинець віддавався жебракам (у тому випадку, коли подорожні ще не повернулися).

На Поліссі слідом за процесом розговіння прийнято вмиватися, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету. Саму воду потім виливають на вогонь або у водойми. На Слобожанщині, закінчивши святковий обід, зазвичай йдуть на цвинтар й кладуть на могили крашанки та інші великодні наїдки.

«Обливаний» понеділок

У деяких регіонах України зберігається традиція обливатися холодною водою у великодній понеділок, власне тому він так і називається – обливаний понеділок. Основою цієї «обливальної традиції» є віра в очисні якості води.

Традиції «поливаного» («обливаного») понеділка найповніше збереглися на Західній Україні. У цей день, наступний після Великодня, хлопці обливають дівчат водою, а ті у відповідь дарують їм писанки або інші страви з великоднього столу. Ганьбою вважалося, коли чиюсь хату оминули і не полили тамтешню дівчину. На Львівщині поливаний понеділок святкують й у наші дні. Так, одним із місць, в яких влада офіційно дозволила обливання, стала площа Ринок, де всі охочі могли потім піти посушитися і зігрітися в найближчих кав’ярнях.

Третій день Великодня – день проводів свята. Молодь збиралася на танці, ігри й розваги, починається так звана «вулиця» – молодіжні вечорниці просто неба. Триває це дійство аж до 14 вересня – допоки не почнуться збори врожаю. Ця традиція гарно впливала на дружні (та й не тільки) стосунки.

Великодні прикмети та забобони

З-поміж великої кількості забобонів, що в них вірили українці, згадаємо найцікавіші, а особливо ті, що не мають жодного стосунку до релігії. Тут варто сказати, що серед нашої читацької аудиторії є представники різних релігійних конфесій, а також атеїсти, і саме тому, аби нікого не образити і нічого не нав’язувати, цей матеріал витримано в досить стриманому, далекому (наскільки це можливо) від релігії стилі. Тож, до забобонів.

Досить цікавим було ставлення до поцілунків у великодній період: вважалося, що якщо поцілувалися у святкові дні на порозі – це до розлуки, під деревом – на радість, під каркання ворона – до сліз або сварки. Якщо дівчині наснилися поцілунки, то на неї чекатиме біда. Свербіння ж губ означало, що любовні поцілунки десь не за горами.

Не оминули народні повір’я й Великодню ніч. Побутувала думка, що вся «нечиста сила» (демони, відьми, перевертні) була особливо небезпечною у період від Страсної п’ятниці до недільного ранку, тому потрібно бути дуже обережним.

Професійні українські картярі вірили, що якщо всю Великодню службу відстояти з піковим тузом в кишені, відповідаючи на вигуки священника «Христос Воскрес» – «карти здесь», «тузи здесь», увесь наступний рік йому щаститиме у грі.

Якщо вірити прикметам і повір’ям, які побутують на Київщині, «коли на Великдень розговієшся й вийдеш із хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй – буде удача». «Якщо в цей день небо захмарене або йде дощ – буде врожай».

Також на Великдень кожен селянин вважав за потрібне бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити у дзвін: це приносило щастя й... родила гречка, вважалося у народі.

Автор: Максим Тимченко.