Святий Вечір - сімейне торжество

Святий вечір, Святвечір, Багатий вечір, Багата Кутя - це назви великого християнського свята, що проводиться ввечері, напередодні Різдва. Православні християни святкують його шостого січня.

Зі Святвечора починаються зимові свята - Святки, які тривають два тижні і завершуються святом Водохреща, яке святкується за православною традицією дев'ятнадцятого січня.

Усі християни починають підготовку до святкування Святок задовго до свят. Ще восени, під час жнив, українці виготовляли для майбутнього свята Рай-Дідуха - пов'язаний з соломи сніп з колоссям вівса, пшениці, жита та інших злаків, а також заготовляли сіно з запашних трав. До свят повинні були бути закінчені всі основні господарські роботи: приведені в порядок всі будівлі у дворі і упорядкований сам двір, відремонтовані і акуратно покладені господарські інструменти, завершено ткацтво полотен і зшиті необхідні обнови.

В українських сім'ях жінки до зимових свят намагалися максимально навести чистоту і порядок у всьому будинку, білили в хаті стіни і стелі, розписували малюнками з народними мотивами піч та стіни, прикрашали житло святковими вишитими рушниками, скатертинами, фіранками. Для всіх домочадців шили або купували новий одяг, для господарства купували новий гарний посуд - горщики, макітри, макогони та інше начиння. Свічки для свят люди самі виготовляли з воску, зібраного ще в теплу пору року на пасіці.

Весь православний український народ, від малюків до людей похилого віку, з радісним очікуванням готувався до зимових свят. Старші навчали дітей старовинним українським колядкам та щедрівкам. Молодь активно готувалася до колядок. Парубки і дівчата збиралися компаніями, придумували і розучували пісні та жарти для колядок, виготовляли костюми та інвентар. Розподілялися ролі традиційного українського вертепу і колядників - берези (отамана), міхоноші, скарбника та інших персонажів.

За день до Різдва, шостого січня за новим стилем, господарі до світанку починали готувати кутю, а також узвар, які вважалися Божої їжею. Приготування Божої їжі велося з дотриманням старовинного українського ритуалу. Дрова в печі укладали по-особливому, а запалювали «живим» вогнем - іскрою від кресала або тертя двох деревинок, які пізніше замінили сірниками. Воду для їжі використовували «непочату», тобто набрану до світанку. Так само «до світла» потрібно було спекти книш, який замішувався як звичайний хліб, але з невеликим хлібцем зверху, який називали душею. Цей хлібець призначався душам померлих родичів. Після книша ставили в піч пісні пироги. Потім готувалися на непочатій воді в новому посуді інші пісні страви. На святковому столі в Святвечір мали стояти дванадцять пісних страв.

Готову пшеницю для куті діставали з печі і додавали до неї горіхи, родзинки, мак і мед. Пшениця символізувала вічне життя, мед - щастя Святих на Небесах. Узвар варили на досвітній воді із сухофруктів - сушених яблук, слив, груш, вишень. Вся Божа їжа повинна бути готова до сходу сонця.

На світанку, з першими променями сонця, що сходить, господарі відкривали всі двері в будинку, в господарських будівлях, відкривали ворота у двір, щоб впустити в своє обійстя достаток, багатство, хороший урожай. Свяченим маком обсипали худобу та іншу живність, а також комори й погреба, щоб захистити господарство від злих сил. Коли все було готове до свята, вносили в хату «Святки» - ритуальні символи наступаючих свят. За ними вирушали в клуню батько зі старшим сином. Батько ніс «непочату» воду, а його син тримав у руці три колоски. У стодолі господар окропляв принесеної водою заготовлені з осені в'язанки з сіном і Рай-Дідуха й читав молитви, дякуючи Богові за даний в минулому році врожай і просячи гарного врожаю, достатку і здоров'я у наступному році.

Взявши Рай-Дідуха й більшу в'язанку сіна, батько з сином несли їх у хату. На порозі їх зустрічала господиня, тримаючи в руках книш та запалену свічку. Дідуха встановлювали у Святому кутку - покуті, а сіном встеляли стіл і підлогу в хаті. Діти з радістю каталися по запашному сіні на підлозі - цей ритуал сприяв тому, щоб у дворі було багато живності.

У стародавніх українців існувало повір’я, що у Рай-Дідусі знаходяться духи предків, дух домашнього вогнища, добрі до людей духи-Лада. Добрі духи під час жнив поселяються в Дідух і разом з ним з'являються в стодолі і в будинку у людей, а недобрі йдуть з врожайної ниви в далекі ліси і поля. На Святвечір, коли люди заносять Рай-Дідуха в хату, добрі духи і духи предків, які перебувають в раю (звідси назва Рай) присутні на Святій Вечері.

За весь час, що Рай-Дідух перебував на покуті, господарі не мали виконувати ніякої роботи. Навіть виносили з хати віник, бо не дозволялося прибирати в будинку. Можна було тільки доглядати за худобою. Люди всі дні Святок святкували і веселилися. Кожен вечер, починаючи зі Святвечора і до Щедрого вечора, вважався Святим.

На стіл, за українською традицією, стелили дві скатертини. Першою накривали сіно на столі. Ця скатертина призначалася добрим духам, на неї розкладали по кутах столу часник або чар-зілля. Зверху накривали другою скатертиною, на яку, в центрі столу, господар ставив книш, а господиня - коровай зі свічкою.

З куті збирали верхній шар і віддавали домашній худобі. Цей ритуал супроводжувався дзижчанням і кудкудаканням маленьких дітей, щоб у господарстві багато було бджіл і курей. Миску з кутею та узвар відносили на покуть, потім накривали кутю книшем, а на узвар ставили коровай. На цьому денні ритуальні дії закінчувалися, і вся сім'я чекала вечора.

Весь цей день всі домочадці, крім малюків, нічого не їли, бо це останній день Різдвяного посту. Всі чекали появи першої зірки на нічному небі. До святкової вечері на Святвечір люди надягали гарний одяг, спеціально приготовану для цього свята.

Діти вибігали у двір, намагаючись першими помітити появу зірки. Коли зірка починала сяяти на небі, діти радісно повідомляли про це рідним. Свято Святого Вечора починалося. Господар урочисто сідав за стіл, а за ним, по черзі, сідала вся родина, від старшого до молодшого. Кожен, перед тим як сісти, шанобливо дув на лаву, щоб випадково не сісти на одного з духів предків, які, за повір'ям, присутні в будинку в цей вечір. Поки тривала Свята Вечеря, не можна було вставати, голосно розмовляти. Вставала тільки господиня, щоб подавати їжу, а господар вів зі старшими домочадцями поважну бесіду.

Весь день і вечір шостого січня не прийнято було йти з дому, ходити в гості, не можна нічого позичати. Вся родина повинна бути разом, а якщо хто до цього виїжджав з дому, то намагався до свята обов'язково повернутися. Перед початком Святої Вечері господар виголошував молитву, потім накладав кутю в нову макітру, додавав до неї мед і тертий мак, ставив макітру з кутею на стіл поряд з Книш та короваєм.

Найстарший з членів сім'ї, взявши ложкою трохи куті, читав молитву за покійних батьків і всіх предків, ніби запрошуючи їх до вечері. За традицією для них і для тих, хто в даний час відсутні вдома, на столі стояли дві чарки і дві тарілки з кутею, до яких ніхто не торкався. У деяких місцевостях ритуально підкидали ложку куті вгору, майже до стелі, просячи у Бога доброго приплоду худоби та іншої живності. Після цього глава сім'ї наповнював чарку і читав молитву за якою живуть члени своєї сім'ї. Потім чарка передавалася наступному дорослому родичу. Всі страви їли ложками із загальних великих мисок.

Звичайно, склалися і особливі прикмети, пов'язані зі Святою Вечерею. Якщо за вечерею несподівано чхне парубок - бути йому хорошим козаком, а якщо чхне дівчина - вийде цього року заміж. У заможній родині синові батько дарував лоша, а доньці - теля на придане. Доброю прикметою був прихід на Святу Вечерю самотньої, бідної людини або подорожнього. Його радо приймали й щедро пригощали.

На столі в Святвечір завжди стояли дванадцять різних пісних страв. Зазвичай, крім куті та узвару, це були вареники, млинці, каша, борщ, рибні та грибні страви, голубці і пиріжки. Вечеря тривала протягом кількох годин. Потім господиня прибирала зі столу посуд, але кутя, узвар і ще деякі страви залишалися на столі для частування духів. Додатково ставили склянку чистої води, і залишали рушник.

Вечеря закінчувалася, але свято продовжувалося. Вся родина співала колядки, закликаючи в свій будинок гарний врожай, багатий приплід домашньої худоби і птиці, приємні, радісні події. Влаштовували цікаві ворожіння, наприклад, на стеблинках сіна, які знаходилися під скатертиною. Господарі роздавали подарунки, в першу чергу дітям, а потім і всім членам сімейства, а ті теж дарували господарям приготовані заздалегідь подарунки. Обряд дарування подарунків символізував побажання багатства і благоденства, а також демонстрував любов членів сім'ї один до одного.

У Святий Вечір люди не спали, святкували до самого ранку. Якщо хотіли відпочити, то лягали прямо в одязі, намагаючись не заснути. Свічки не гасили, вони сяяли довго, поки повністю не догорали, тому вікна будинків світилися всю ніч, створюючи в селі святковий вигляд. Члени сім'ї нічого не брали в борг у рідних, тим більше у гостей, та намагалися не виходити з двору. Це було поганою прикметою. З будинку могли вийти тільки діти, щоб віднести ритуальну вечерю своїм хрещеним, якщо ті жили неподалік. У Святий вечір не прийнято було нестримно веселитися. Люди розмовляли спокійно на господарські теми, згадували своїх предків. У цей вечір і ніч не допускалися сварки, злі слова, погані побажання, так як під вікнами підслуховували злі духи і відьми, вони могли виконати все погане, що було випадково сказано.

Рано вранці, ще до світанку, ходили від двору до двору хлопчики-віншувальники. Вони віншували з привітаннями та поздоровленнями господарям. Існувала прикмета, що цього ранку першим в будинок повинен зайти чоловік або хлопчик, це обіцяло удачу на весь рік. Тому всі чекали хлопців і пригощали віншувальники солодощами, горіхами, фруктами і дарували їм гроші.

У наш час традиції Святого Вечора дотримуються більшістю людей і в селах, і в містах. Не всі ритуали пам'ятаються, але основні звичаї - зустрічати свято всією родиною, з хорошими думками і побажаннями, з подарунками та частуваннями, як і раніше живуть і шануються українським народом.