Соломія Крушельницька. Голос, який підкорив світ

«Вагнерівська примадонна» ХХ століття. Найвидатніша співачка світу, яка була однією з п’яти найвідоміших співаків свого часу, виступати з якою на одній сцені прагнули славетні Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Тітто Руффо. Вродлива жінка з величезним талантом і неперевершеним голосом, який полонив Європу і Південну Америку і залишався в пам’яті тих, хто її слухав, назавжди. «Найпрекрасніша і найчарівніша Батерфляй», «незабутня Аїда», «найчарівніша Чіо-Чіо-Сан», «неповторна Галька», «єдина в світі Джоконда», «ідеальна Брунгільда», «найпрекрасніша Соломія», «вражаюча Валькірія», «виняткова Лорелея»… Символ української опери, української музики, українського мистецтва. Все це – Соломія Крушельницька.

Вона майже не розповідала про своє життя, не залишила оповідань щодо родини, кар’єри, особистого життя чи людей, з якими їй доводилось працювати разом. Шляхетна жінка, вона, усвідомлюючи безумовно всю свою величезну цінність у світовому мистецтві, все одно залишалась особою приватною, але при цьому відкритою до спілкування, простою, сердечною людиною.

Її дивовижна красота, чудові манери, вишуканість, елегантність, щирість і неперевершений голос привертали до неї симпатії і прихильність оточуючих, приковували увагу. А її життя стало прикладом того, як людина може досягти всього у своїй кар’єрі лише завдяки власному таланту, копіткій праці, наполегливості у досягненні своєї мети та самопожертві в ім’я мистецтва.

Зародження таланту

Народилась Соломія 23 вересня 1872 року на Тернопільщині в багатодітній родині священнослужителя, яка відносилась до шляхетного українського роду.

Любов до музики та співу проявились у дівчинки ще у ранньому дитинстві, до того ж в неї виявились дуже гарні музичні здібності. Вона із задоволенням виконувала почуті у селян народні пісні, вчилась грати на фортепіано, виступала на концертах у хорі «Руська бесіда», яким диригував її батько.

Захоплення доньки та її природні задатки та успіхи побачили і підтримали батьки. Вони всіляко допомагали Соломії розвивати її талант, створивши для цього необхідну атмосферу, влаштовуючи вдома концерти та вистави для гостей. Згодом вони віддали доньку в Тернопільську гімназію, яку вона закінчила екстерном. Саме там Соломія займалась у музичному гуртку гімназистів та отримала основи музичної грамоти.

Свою музичну освіту вона продовжила вже у Львівській консерваторії Галицького музичного товариства, де вперше спробувала себе у сольних оперних партіях. ЇЇ чудовий голос не залишився поза увагою викладачів, які відзначили її успіхи медаллю, а в дипломі починаючої співачки з’явився запис: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени...».

Оперна слава

Помітили обдаровану дівчину і оперні корифеї, запросивши її до польського оперного театру. Але вихована на народних піснях Соломія мріяла розвивати театр української опери, який тоді ще не існував. Тому її вибір пав на Італію, де вона і продовжила своє навчання. Вся сила її потужного лірико-драматичного сопрано, діапазон якого сягав майже три октави, розкрилась тут в повному обсязі.

Вже за рік проста українська дівчина з тріумфом співає на провідних оперних сценах Італії. Перед нею відчиняють свої двері кращі театри Росії, Європи, Америки.

Але Соломія, прагнучі самовдосконалення, їде у Відень, де з успіхом опановує найскладніші для голосу партії в операх Вагнера «Трістан і Ізольда», «Лоенгрін», «Тангейзер», «Валькірія», тощо, отримавши титул «вагнерівської примадонни» ХХ століття.

А потім гастролі: Париж, Відень, Мілан, Варшава, Санкт-Петербург, Одеса, Львов, Рим, Неаполь… І всюди вона у різних виставах, різних образах, з різними оперними партіями. І всюди – шалений успіх, натовпи захоплених прихильників. Її осипали оберемками квітів, дарували коштовності, писали портрети, присвячували вірші і несли разом з екіпажем на руках. Вона ставала володаркою золотих корон і вінків. Преса усього світу писала, що її голос найкрасивіший з усіх почутих. Їй надходять пропозиції з Нью-Йорку від «Метрополітан-Опера» і з Лондону від «Ковен-Гардену». Відомі оперні композитори вдячні їй за віртуозно виконані головні партії в їх творах. Але навіть ця шалена слава не запаморочила їй голову. Соломія не шукала собі покровителів, не зверталась до меценатів, розраховуючи лише на власні сили.

А розраховувати було на що, адже її дивовижний голос, роблячи з неї універсальну співачку, дозволяв виконувати будь-який репертуар на восьми мовах – італійській, німецькій, французькій, іспанській, англійській, польській, російській і, звісно ж, українській, якими вона вільно володіла.

Поляки і італійці вважали Соломію національною гордістю своїх країн, але вона сама завжди наголошувала на тому, що вона українка. И, навіть в самому зеніті своєї світової кар’єри та слави, неодмінно пам’ятала про свою рідну Батьківщину. Вона спілкувалась з видатними українськими культурними діячами (Лесею Українкою, Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Миколою Лисенком…). З року в рік відвідувала Галичину, де із задоволенням давала концерти навіть у невеличких селах. І завжди, в якій би країні світу Соломія ні виступала, вона обов’язково включала до своїх виступів українські народні пісні – пісні свого народу.

Одне кохання на все життя

Як і властиво справжній українці, Соломія була дуже гостинною. До неї часто навідувались актори, композитори, музики, театрали, а вона із задоволення влаштовувала для них справжні концерти.

Одного разу, на заході Апеннінського півострова в місті Віареджо, де С.Крушельницька мешкала з 1904 року, в гості до відомої співачки завітав голова цього містечка Альфредо Чезаре Аугусто Річчоні. Адвокат, аристократ, ерудит, знавець музики, він був у захваті від голосу співачки, але найбільше його приваблювала її врода. Розумний італієць також припав до душі Соломії, і вона, після довгих його залицянь, відповіла йому коханням. Нарешті в її житті з’явився чоловік, який був не просто закоханим у її славу шанувальником. Поруч була людина, яка її розуміла, з повагою ставилась до її творчості, турбувалась про неї і вдома, створюючи комфорт та затишок, і під час виснажливих гастрольних турів. Одружившись у липні 1910 року в Аргентині, закохані пронесли свої почуття до кінця життя, майже ніколи не розлучаючись. І тільки відсутність дітей засмучувала цей союз.

Двадцять шість щасливих років кохання було їм відпущено долею.

Завершення кар’єри

Не дивлячись на те, що її блискуча кар’єра була в самому розквіті, а театри наввипередки намагались запросити до себе на гастролі уславлену примадонну, Соломія Крушельницька вирішує залишити оперну сцену, адже вважала, що репертуар, який вона виконує, розрахований на молодих співачок.

В 1915 році вона востаннє тріумфально співає на найпрославленішій сцені театру «Ла Скала», а потім, протягом п’яти років поступово, ніби прощаючись з великою сценою, виступала в театрах Лісабона, Монте-Карло и Неаполя.

З того часу С.Крушельницька розпочинає камерну концертну діяльність, виступаючи в Європі, Америці, Україні. Бажаючи зберегти своє мистецтво, записує грамофонні платівки, на які потрапила лише невеличка частка з її репертуару. Але, завдяки цьому, ми сьогодні можемо почути дивовижний голос чудової українки.

Після смерті коханого чоловіка, Соломія Крушельницька вирішує повернутись в Україну, і в серпні 1939 року переїжджає у Львів, де її і застав початок Другої світової війни. І великій співачці, чиє ім’я всі, хто мав відношення до театру і музики, вимовляли із захопленням та благоговінням, довелося виживати, заробляючи приватними уроками вокалу.

У 1944 році Соломію Амвросіївну запросили до Львівської державної консерваторії імені М.В.Лисенка, запропонувавши посаду професора. Унікальна співачка, вона стала таким самим талановитим викладачем, прищеплюючи своїм студентам не просто навички співу та техніку голосу, а справжню культуру вокалу.

Останній виступ С.Крушельницької в грудні 1949 року пройшов у Львівській філармонії. Сива худорлява літня жіночка, яка, спираючись на паличку, вийшла на сцену, раптом заспівала сильним, з повним діапазоном голосом. Тим самим голосом, який підкорював слухачів по всьому світу. І, вже за давньою традицією, наприкінці концерту зазвучали такі рідні українські пісні, любов до яких з самого дитинства плекала Соломія в своїй душі.

Незадовго до смерті її талант, нарешті, був відмічений Радянською владою присвоєнням звання Заслужений діяч мистецтв УРСР, що було дивно для тих часів, адже, залюбки виконуючи народні пісні, Соломія Амвросіївна ніколи не співала про «партію, Леніна, комсомол».

Пішла з життя Соломія Крушельницька 16 листопада 1952 року. Поховали її у Львові на Личаківському цвинтарі. Її могилу вінчає «Співучий Орфей», символ музики, тієї самої музики, яка була сенсом всього життя видатної української співачки.

Пам'ять про Соломію Крушельницьку закарбована на меморіальних дошках, пам’ятних знаках, ювілейних монетах, марках. Її ім’я носять оперний театр і музична школа у Львові, музичне училище в Тернополі, школа в її рідному селі Біла, вулиці в різних містах України. Їй присвячують конкурси і фестивалі оперного мистецтва. В театрах Львова і Мілана встановлені її скульптурні портрети, в італійському місті Торре-дель-Лаго, що неподалік від дорого серцю співачки містечка Віареджо, відкрили її погруддя, а в Тернополі – бронзовий пам’ятник.