Обереги: їх види та роль в житті українців

Вишиванка

Вишита сорочка була символом родової пам’яті, який передавався з покоління в покоління як родина реліквія. Кожен символ на вишиванці мав своє охоронне значення, був покликаний захистити людину від небезпеки та злого ока. Процес вишивання супроводжувався наспівами та ритуалами. Існували спеціальні дні для вишивання: найкращим вважався четвер (четвергову сорочку вважали сильним оберегом, який захищає свого власники від зла та гарантує довге і щасливе життя). Особливим видом вишиванок була вінчальна сорочка, яка мала захищати молоду від вроків. Цю сорочку зберігали все життя та вдягали лише на найважливіші події (весілля дітей, хрестини). Часто вінчальну сорочку передавали в спадок доньці чи онуці.

Витинанка

Вона була не лише елементом, що прикрашав оселю, але й потужним оберегом. Витинанки виготовляли у вигляді хреста (вішали на сволок біля колиски, щоб захистити малюка від злих сил), барвінку (символізував здоров’я та красу), янголів (захищали оселю та всіх мешканців, оберігали спокій родини), дерева життя (символ роду та неперервності поколінь, часто на гіллі розміщували птахів, а внизу біля стовбуру людські силуети та звірі). Витинанками прикрашали божники та мисники, використовували замість фіранок на вікнах.

Рушник

Це був старовинний оберіг дому та родини, що супроводжував усі знакові події: хрещення, зустрічі та проводи гостей, весілля, похорон. Як і вишиванка, рушник передавався з покоління в покоління, він оберігав родину. Рушники розвішували та покутті, над вікнами та на стінах, ними оздоблювали божник.Орнаменти на рушниках символізували рід (дерево життя та берегиня), зв’язок з природою (різноманітні звірі та птахи, барвінок, дубове листя та кетяги калини) та всесвітом (солярні знаки, символи землі, води та повітря). Рушник свідчив про працьовитість та охайність майстрині. Рушник в будинку виконував роль потужного оберегу і тому його вішали над тими місцями, через які могли проникнути злі сили (двері, вікна).

Хрест

Ще задовго до поширення християнства українці носили натільні хрестики, які вважались оберегом від чорних сил (зараз їх можна побачити на згардах – прикрасі, поширенні на Закарпатті, що складалась з кількох низок хрестів перемежованих коралями чи склянками, першу згарду дівчинка отримувала на перші іменини, а в наступні роки згарди дарувались вже парами). Хрестом прикрашали посуд. Наприклад, глечики з хрестами, виготовленні на Федорову суботу (перша субота Великого посту) під час відправи, вважались оберегом. У цих глечиках зберігали свячену воду, а ще вважалось, що якщо зберігати в ньому молоко, то це убереже корову від відьом. З поширенням християнства, хрест став атрибутом релігії та її захисту віруючих. Хрести ставили обабіч дороги, на узліссі, біля колодязів та ставків, щоб захистити поселення від злих людей та звірів, а також страшних хвороб. Хрест супроводжувала людину від дитинства (натільний хрестик, одягнений під час обряду хрещення) і до завершення шляху (могильний хрест, з вибитим чи вирізаним на ньому іменем покійного).

Рослини-обереги

Наші предки вірили в магічну силу рослин, які не лише лікували, але й оберігали від злих сил. До рослин-оберегів відносили: полин (захищав від русалок, його вплітали у вінок, а також носили при собі під час русального великодня – від зеленого четверга до неділі. Вінок з полином після Зелених свят вішали над дверима, щоб жодна зла сила не проникла в оселю), часник (зубки часнику клали по кутках столу на Свят-вечір, зашивали в сорочку маленьких дітей, уплітали в весільний вінок молодої – щоб ніщо не завадило щастю молодих, а на ніч Купала напирали часником вим’я корови, щоб відьма молоко не вкрала), осику (захищала худобу від відьом, тому в огорожу ставили осикові кілки), вербу (освяченим гіллям верби били на Вербний тиждень, щоб дати здоров’я та силу, настоєм з цього гілля лікували хвороби та вроки), калину (цвіт калини вплітали у весільний вінок, ним прикрашали коровай, а гілки калини ставили на стіл коло молодят, щоб їх кохання було міцним та вічним) та гілля широколистих дерев (ним прикрашали оселю під час Зелених свят, щоб вберегти оселю від злих сил).

Писанка

Здавна яйце вважалось символом Сонця та життя. Візерунки нанесені на писанки символізували Всесвіт, Сонце та безкінечність життєвого циклу (народження та умирання природи). У християнські часи на писанках з’явилися зображення хреста, вербового гілля та зелені, яка буяє навесні. Писали писанки дівчата та жінки. Перші, щоб прикликати щасливу долю, жінки, які хотіли мати дитину – щоб зрештою вродити. Магічні писанки виготовляли жінки, які мали дім повну чашу, були щасливі в шлюбі та народили дітей. Писанки робили як на добро, так і на зло, тому варто було бути дуже обережними. Писанка зберігалась від одного Великодня до іншого. Стару писанку закопували в землю. Писанка супроводжувала людину на всіх життєвих етапах: її клали до першої купелі, щоб дитя було здорове, її кидали у ріллю, що врожай був гарний, клали під поріг стайні – аби худоба була здорова. Коли зводили новий будинок, то у кожному кутку клали писанку, яка мала захистити дім від вогню, блискавки та різних напастей.

Одяг

Наші предки часто на наносили на свій одяг обережну вишивку. Наприклад, раніше сорочку вишивали лише на комірі, подолі та манжетах (захищали людину, вбрану в сорочку, з усіх сторін від злих сил). Оберегом вважався і головний убір: вінок (12 трав, вплетених в нього, оберігали дівчину від зла та недоброго ока), хустка (часто по краях її прикрашали обережною вишивкою, яка захищала заміжню жінку, а часто й майбутнє дитя, від недобрих та заздрісних людей), капелюх (на крисах капелюхів вишивали хрести, а також вшивали хрестик під підклад – це мало захистити людину від нечисті та вроків). Оберегом вважався й пасок (крайка), який слугував не лише для утримання штанів та запасок, але й оберігав від усього ворожого та злого.

Хліб

Він був символом родинного дому та затишку. З хлібом-сіллю зустрічали та проводжали гостей, молодих батьки благословляли хлібом, з ним приходили на першу гостину до новонародженого, хлібом благословляли на далеку дорогу і з ним же проводжали в останню путь. Також хліб символізував тіло Христа і вважалось страшним гріхом викидати хліб чи гратися з ним.

Вода

Вона вважалась символом очищення та цілющим джерелом здоров’я та життя. Уважалось, що непочата вода з криниці здатна вилікували будь-які хвороби та зняти всі вроки, у ній купали немовлят, нею змивали зло з хати. Освяченою йорданською водою виливали хвороби та кропили кути в хаті, що ніяке зло не підступила та не зачаїлося в кутку. Вода вважається символом чистоти, тому плювати в воду вважалось гріхом.

Іграшки-обереги та ляльки-мотанки

У давні часи до колиски клали ляльку-мотанку, яка мала захищати дитя від злих людей та лихого ока. Мотанку виготовляли зі старих вишитих сорочок, а одежину – з клаптиків одягу членів родини, лялька не мала обличчя (замість нього вишивали або намотували нитками хрест), вважалось що лялька з лицем може нашкодити маляті. Ляльку-мотанку ретельно берегли, часто її використовували в різних обрядах (наприклад, мотанку клали на коліна нареченій, щоб убезпечити її від лихого та завидющого ока). Однак були ляльки, які використовувались лише для обрядів. Наприклад, крупеничка (усередину, якої засипали зерно), яка приносила в родину достаток та ситість; вепська лялька, яка оберігала дітей від лиха, а в молодих дівчат слугувала як знак готовності до шлюбу (ляльку стали на вікно, що мало бути знаком – тут готові приймати сватів), молодих матерів вона захищала від недоброго ока та злого слова; пеленашка – оберіг малих дітей від вроків та символ материнської сили для молодої; желаниця, яку тримали якнайдалі від людського ока, ляльці приписували силу виконувати найпотаємніші мрії та сподівання; криївка, яку дарували на Різдво (у поділ та ручки ляльки загортали монетки), щоб у хаті гроші водилися; нерозлучники, які символізували нерозривність шлюбу (ляльок виготовляли з однією спільною рукою); зольна, яка могла бути не лише обрядовою, але й іграшкою для розваги малечі; рожаниця, яку дарували молодій, щоб у родині було багато діток, вагітній жінці рожаницю давали щоб пологи пройшли легко та для захисту жінки при надії від лихого ока та злого язика.

Намисто

Ця прикраса виконувала не лише естетичну роль, але й оберегову. Низки намист на дівочій шиї свідчили не лише про заможність родини, але й про захист дівчини від злих сил. Часто частиною намист були хрестики-згарди, які були потужним захисним амулетом. З намистом пов’язували багато вірувань. Наприклад,вважалось що розірваний разок коралів віщує лиху долю та нещастя. Намисто ніколи не позичали, бо це означало передати захист чужій людині. Найвищим виявом почуттів хлопця був подарунок у вигляді рясної нитки коралів і якщо дівчина його приймала, то це означало її згоду на шлюб.

Вінець (вінок)

Він був символом дівочої вроди та ознакою дівчини, що готова йти до вінця (заміж). Вінок плели з 12 квіток, кожна з яких мала своє символічне значення, та прикрашали стрічками (існували правила яка стрічка за якою мала в’язатися). Вінок з барвінку був також атрибутом строю молодих. А вінок сплетений з колосся символізував закінчення жнив. На Закарпатті вінками з квітів прикрашали роги корів (щоб відьми молоко не вкрали). А ще існував особливий ритуал для батьків, які видавали наймолодшу (останню) дитину: на третій день весілля для них плели спеціальні вінки, пекли коровай, дарували батькам подарунки. Вінки з цього обряду зберігали на покутті поки в родині жили батько чи мати.

Обручка

Вона слугувала символом добровільного єднання пари. На обручці не мало бути узорів та горбочків – тоді й подружнє життя буде таким рівним прямим та скінчиться лише смертю когось із подружжя. Коли дівчина хотіла скоріш вийти заміж, то на весіллі, де вона була за гостю, мала торкнутися обручки молодої чи молодого і тоді й її весілля не за горами. Обручку наділяли силою лікувати недуги (водою, настояною на обручці, мав умиватися хворий).

Покуть

Це було особливе та дуже важливе місце в хаті. На покутю робили першу купіль дитини, саджали дорогих гостей та молодих під час весілля, біля покуті ставили труну з тілом небіжчика. На покуті зберігали зажинковий вінок та обжинковий сніп, гілочки освяченої верби та клечальне зілля, обрядові свічки. Перед Різдвом, Новим роком та Водохрещенням на покуть ставили кутю для предків. Кожен гість, який заходив до хати вклонявся покутю, віддаючи данину поваги дому та червоному куту. Покутю клялися, підтверджували непорушність обітниці. Вважалося виявом глибокої неповаги сідати до покуті спиною.

Піч

Піч була невід’ємним атрибутом української оселі. Вона виконувала важливу роль не лише в господарстві, але й була оберегом родини, сімейним вогнищем. Біля палаючої печі сушили дитя після першої купелі (так встановлювали зв'язок маляти з родом), біля неї ворожили на заміжжя дівчата, її мала колупати дівчина під час сватання. За піччю ретельно слідкували, її регулярно підмазували та підбілювали. У багатьох регіонах піч оздоблювали візерунками, які слугували додатковим елементом захисту дому.

Стіл та лава

Їх вважали господарем та господинею оселі. Коли родина переселялась до іншої хати, то обов’язково забирали зі старої оселі стіл, оскільки він був символом родини, з яким було пов’язано безліч ритуалів та обрядів. Існував непорушний ритуал сідання за стіл: першим сідав на покуть господар або найстарший член родини, за ним інші родичі, останніми за стіл сідали господиня та старша дівчина в родині, які підносили до столу страви. Коли в дім приходили бажанні та поважні гості, на чолі столу садовили їх. Стіл застеляли обрусом (голий стіл вважався поганим знаком). За стіл не сідали в головних уборах та невбраними (з розплетеним волоссям). Лава свідчила про господиню, її охайність та працьовитість. Її застеляли тканими господинею полотнами. На лаву садовили гостей перед запрошенням до столу, а також на лаву ставили людину, якій хотіли виказати особливу шану. На лаві під час різдвяного циклу свят лаштували кубельце з сіна, біля якого ставили кутю та Дідух, які були даниною пам’яті роду.

Скриня

Скриня, а точніше її вміст, була предметом гордощів дівчини, свідченням її працьовитості. Як тільки в родині підростала донька, для неї замовляли скриню, яку дівчина мала наповнити полотном, сорочками та іншими елементами одягу та побуту. У ній же після весілля дівчина зберігала дівочий одяг, прикраси та вінець. Ззовні скриню оздоблювали різьбленням, розписом. Перед великими святами скриню перебирали, клали нове запашне зілля. У деяких регіонах скриню передавали у спадок як свідчення родинної пам’яті та запоруку спадковості поколінь.

Колиска

Це був важливий та бажаний елемент родинного вжитку. Виготовляли колиски з клену, ясеня, горіха. Майстер-колискар мав бути щасливим у шлюбі, мати дітей. Кожну деталь колиски наповнювали особливою обережною силою. Вішали колиску до сволоку, до неї клали цілюще зілля та ляльку-мотанку, яка мала оберігати дитя від лихого. Колиску передавали у «спадок» від однієї дитини іншій. Коли пара вже не могла народити дітей, колиску виносили на горище та зберігали її там. Нищити чи палити колиску вважалось гріхом.

Дідух

Це обжинковий або зажинковий сніп з пучків жита, який ставлять на Різдво на покуть. Вважається що в ньому перебувають душі предків. Дух-Дідух сприяє гарному врожаю та добробуту родини. Також Дідуха ставили під час хрещення дитини, на весіллі, оскільки він був символом роду і ніби вітав нових членів родини, пов’язував їх з родовими традиціями та родовою пам’яттю.