Намітка. Обрядовість та роль головного убору українок 15-го століття.

  • Відгуків: 0
  • Переглядів: 1188
  • 0


Ще декілька століть тому з’явитися на людях з непокритою головою було чимось нечуваним. Це стосувалось і чоловіків, і жінок.


Були, звісно, й винятки, як похід до церкви на службу, наприклад. Але, майже і усіх інших випадках до «простоволосих» ставились з осудом.

З головним убором в давні часи було пов’язано чи немало прикмет.

Вважалося, що втратити шапку – до легкого божевілля викликаного сильним почуттям. Ось така неуважність пророкувала колись закоханість до повного самозабуття.


В народі казали: «Позбувся шапки – готуйся й голови позбутися».

Й загалом випадки, коли втрачали цей елемент гардеробу, не обіцяли нічого гарного.


Знайти чужу шапку й використовувати її за призначенням не можна було ні в якому разі. Вважали, що це до мігрені або чужі думки в голову лізтимуть.

Якщо ж жінка знаходила й приміряла чоловічу шапку – це пророкувало їй швидке розчарування у коханій людині та вінець безшлюбності.


До головних уборів протягом п’яти століть ставилися з особливою пошаною. Вони були не тільки частиною образу або елементом гардеробу, а й несли в собі сакральний сенс та виконували роль оберегів.

Але, перш ніж поговорити про них, хочемо розповісти про жіночі зачіски. Адже в давні часи одне і друге слугувало орієнтирами для того аби визначити статус жінки у суспільстві.

Зачіски дівочі та жіночі помітно різнилися між собою.


За часів Київської Русі дівчата мали звичай ходити з розпущеним волоссям. Ця традиція зберігалася протягом багатьох століть. 

І лише ближче до 20-го така зачіска була, скоріш, винятком, а на зміну їй прийшли коси. Розпущене волосся фігурує лише у весільній обрядовості.


Також був окремий формат зачісок для святкових днів та будніх.

Так, наприклад, дівчата лівобережної Наддніпрянщини на свята заплітали волосся в одну косу, що вільно спадала на спину, а в будень – у дві, й закладали їх вінком навколо голови.


На Правобережжі дівчата плели дві коси в будень, і на свято. Тільки на свято вони вільно спадали, а в будень, як і їх «сусідки», дівчата закладали їх навколо голови.


На Полтавщині дівчата ще інколи запліталися іншим способом. Плели одну велику косу і кілька маленьких. В них вплітали яскраві стрічки та шнурки.


Також мали у своєму арсеналі й складніші зачіски.

Наприклад, частину волосся спереду відділяли, робили прямий проділ та напускали на обидва боки чола, кінці волосся закладали за вуха. Так виглядали тодішні начоси.


Окрасою замість головних уборів для незаміжніх дівчат слугували вінки.

Натомість заміжній жінці не пристало плести коси або ходити з непокритою головою. «Засвітити волосся» було великим гріхом аж до початку 20-го століття.


Вважалося, що «простоволоса» заміжня жінка накликала неврожай та хвороби. Тож зачіска робилася так аби не заважала носити намітку чи інші головні убори й допомагала їх фіксувати.


Намітка була одним з елементів українського традиційного вбрання досить довгий період – з 15-го до кінця 20-го століття. Вона сягала до 5 метрів у довжину та була близько 50 сантиметрів завширшки.

Цей головний убір мав багато варіацій назв, залежно від регіону, - наметка, перемітка, намитець, серпанок, рантух, склендрячка.


В 15-му столітті найпоширенішою його назвою була «серпанок». Проте, саме серпанок, як окрема одиниця гардеробу теж існував.

Різниця між серпанком та наміткою полягала у тому, що намітку виготовляли зі звичайного полотна, а серпанок – із тонкого, майже прозорого.


У 18-му столітті було налагоджене промислове виробництво наміток та серпанків. Й вже у 19-му ця жіноча окраса була відома по всій території України. В цей час їх почали ткати з найкращих сортів льону і в домашніх умовах.


На початку 20-го століття часто у спадок від бабусь отримували намітки із шовку-сирцю зеленкуватого або сизого кольору, адже виготовляти в ті часи таких вже не вміли.

Трохи згодом вони майже повністю вийшли з ужитку.

Існувало до тридцяти способів вив’язування їх на голові. Найпоширенішим був коли один кінець намітки пропускали під підборіддям, а другий спадав на спину


На західному Поліссі вив’язували намітку складаючи по довжині в п’ять разів та зав’язували на потилиці в бант або вузол. Ще був варіант з двома бантами по боках або над лобом.

Були й складніші варіанти вив’язування – коли обидва звисаючи кінці та петлю із частини полотнища залишали ззаду.


Інколи вже вив’язану намітку фіксували довгими шпильками. Це давало змогу надягати та знімати її не втрачаючи форми, як шапку. Робили такі шпильки з воску, клаптиків тканини або гофрованого паперу.


На Гуцульщині намітка була двошаровою та складалася із нижньої, - білого кольору намітки, та верхньої - червоної квітчастої хустки. Її зав’язували півколом над чолом з’єднуючи кінці у вузлик на маківці. У піст вбиралися лише у білу перемітку, а червону не вив’язували.


На те, як саме носити убір впливали багато факторів: вік, сімейний стан, життєва ситуація. Наприклад, на Чернігівщині інколи літні жінки пов’язували її так, що один кінець пропускали під підборіддя. А от в Конотопському повіті цей спосіб використовували лише у вбранні для поховальної церемонії.

Способів вбиратися у намітку було дуже багато і навіть в одному селі їх могло існувати декілька.


Технологію пов’язування й досі пам’ятають літні жінки на Поліссі та у Карпатах. Й сьогодні існують навіть спеціальні майстеркласи, де навчають цьому старовинному ритуалу.

Звичайно ж намітки не всюди та не завжди мали лаконічний вигляд простого полотна. Їх теж прикрашали, і для потіхи, і наділяючи певним сенсом аби вони слугували оберегами.


У північно-західних районах Полісся намітки прикрашали стрічками. Такий вид окраси наслідує дівочий головний убір і виконує ті ж самі оберегові функції.

Кінці намітки прикрашали вишивкою прямокутних смуг, часто зустрічалося що й на чолі вишивали або ткали вузьку смужку.


Користуючись тим, що при вив’язуванні частина намітки була прихована, поліські жінки прикрашали її різними орнаментами з двох сторін – вишивали різні кінці та два різних чола, й носили її почергово цими сторонами за бажанням. Орнаменти, до речі, вишивали так, щоб вони ідентично виглядали з зовнішньої та з внутрішньої сторони. Використовуючи техніки двобічний хрестик, стебнівку, косу і пряму гладь.


На Поділлі для вишивки на світлих намітках використовували світлі лляні, бавовняні та шовкові нитки, роблячи акцент не на візуальності окраси, а на рельєфності вишивки.

Для кольорового оздоблення використовували червоні, чорні, металізовані (золоті або срібні) нитки.


Також жіночу окрасу оздоблювали бісером.

У сучасному суспільстві визначити що жінка заміжня можна хіба що побачивши каблучку на її пальці. Але, сьогодні не всі дотримуються ритуалу обміну каблучками, тому вірогідність допуститися помилки намагаючись вгадати дуже велика.


У давні часи для кожного життєвого циклу людини були певні атрибути. Так, наприклад, дівчата прикрашали голови віночками, плели коси та носили розпущене волосся прикрашене квітами. А от заміжнім жінкам нічого з цього не можна було робити. Існував певні етнічні норми, яких суворо дотримувались.


Щойно дівчата виходили заміж розпочинався новий цикл їхнього життя вже у новій ролі. Індикаторами заміжньої жінки були зібране приховане волосся під головним убором.


Перший раз намітку дівчина вдягала на весіллі. Ритуал заміни головного убору називався «очіпини» або «покривання». Основна його роль була позначити новий статус нареченої. Надягала її молодій після вінчання хрещена мати. Дівчина сідала на хлібну діжу або вивернутий кожух (символ родючості), їй знімали дівочі атрибути вінок або стрічки, розплітали косу й мати двічі накидала на дівчину намітку але, молода її скидала. Лише на третій раз вона залишала намітку, як знак того, що погоджується попрощатись з дівуванням.


У деяких регіонах наміткою пов’язували руки молодятам при вінчанні. Ця дія мала забезпечити міцну сім’ю.

Також існував обряд, в якому хлопець якого виряджали до шлюбу, сідав зі своїми друзями біля весільного дерева, а його мати клала перед ним калачі й покривала наміткою в знак того, що він вже не парубок. За день до весілля молодий відсилав до нареченої гінців з подарунками, серед яких були два калачі, пляшка напою, перемітка, червона хустка і черевички.


Покривали в давнину не тільки наречену, а й дівчину, яка вступала в статеві стосунки до шлюбу, завагітніла і мала народити. Її називали «покриткою». Виконували цей ритуал лише заміжні жінки.


З цим атрибутом пов’язані не тільки весільні ритуали.

Намітку використовували й в родильних обрядах. Так, наприклад, на ту саму намітку, яку дівчині пов’язували на голову на весіллі, баба-повитуха приймала новонароджену дівчинку – щоб та була доброю господинею та мала довгий вік. Цю намітку зберігали все життя.


На Гуцульщині, аби забезпечити оберігання матері й дитині, прощаючись з повитухою в перший день після пологів дарували їй намітку, хустку або вишиті рукавиці.


В Карпатах та на Волині ця традиційна жіноча окраса затрималися ще до другої половини 20-го століття. Зараз це справжній раритет й зустріти такі хустинки можна лише в музеях або сім’ях, де вони залишились як спадок.

 

Віночок "Білі півонії"

Традиційний український дівочий віночок ручної роботи виконаний у вигляді обруча, оплетеного штуч..

615 грн.

Віночок "Дана"

Український дівочий вінок як елемент жіночого національного вбрання - це не лише головний убір і ..

585 грн.

Віночок "Травневі сни"

Віночок ручної роботи виконаний у вигляді обруча, оплетеного штучними квітами і зеленню. Завдяки ..

615 грн.

Віночок "Німфа"

Вінок - традиційний елемент жіночого національного вбрання. Він є не лише головним убором і прикрасо..

615 грн.

Віночок "Тендітні ружі"

Традиційний елемент жіночого національного вбрання, вінок, є не лише головним убором і прикрасою, а ..

615 грн.

Сукня «Княжна» білого кольору

Ніжне і оригінальне плаття виконано з білого льону. Прикрашено мереживом і вишитими хрестиком рослин..

4800 грн.

Сукня «Леля» білого кольору

Урочиста і вишукана сукня в стилі бохо довжиною у підлогу виготовлена з високоякісного льону білого ..

6900 грн.

Сукня «Лебідка» молочного кольору

Елегантне вишите плаття на запах в класичному стилі виконано з трикотажної тканини молочного кольору..

5700 грн.

Вишитий комплект для пари «Яр та Лідія» бежевого кольору

Вишитий лляний кремово-бежевий комплект для пари «Яр та Лідія», котрий складається з чоловічої вишив..

8837 грн.

Сукня «Леля» сірого кольору

Елегантна сукня-бохо з сіро-бежевого льону зі світлим декором, котра гарно підійде для особливих под..

3800 грн.

Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.