Квіти Катерини Білокур

Геніальний «примітивізм»

Кожен народ має свою історію, мову й культуру, які ідентифікують його. Саме з народу виходять ті генії, які своєю діяльністю прославляють свій рідний край на весь світ. Українці – не виняток. Скільки відомих художників, письменників, співаків вийшло з нашого народу. Однією з таких є неймовірно талановита українська художниця, майстер народно-декоративного живопису, представниця «народного примітивізму» – Катерина Білокур. Недарма відомий художник зі світовим ім’ям Пабло Пікассо назвав її геніальною.

Катерина Василівна настільки вміло комбінувала кольори, що від її картин важко було відірватися. Вона зображувала на своїх полотнах душевну красу українського народу, мальовничо відтворювала природу, але найбільше вражали художницю квіти. Вона малювала кожний листочок, кожну пелюсточку, стеблинку. Цікавим фактом є те, що вона ніколи не зривала квіти, які малювала, адже вважали, що вони живі, часто називала їх дітками. Художниця могла поїхати далеко, аби намалювати квіти, які їй сподобались. Наприклад, закохана у дивосвіт квітів жінка йшла за тридцять кілометрів пішки під Пирятин, аби там у лісі побачити, як цвіте конвалія.

«А квіти я буду малювати і малювати…»

Одним з найважливіших правил створення картин було малювання лише з натури. На думку авторки чарівних картин, кожна квітка має душу, якщо ж зірвати квітку, то вона стає мертвою, тобто втрачає ту важливу частину – душу, яку Білокур так майстерно відображала пензлем. Квітка на картинах становить феномен життя, неземну красу, яка полонить та чарує глядача. Часто Катерина Василівна не лише відтворювала певну квітку, а по-мистецькому осмислювала її, додавала певні елементи, саме тому образи, створені на картинах, можуть розглядатися по-різному. У фольклорі, скажімо, рослини, а особливо квіти, втілюють магічну силу. Вони виступають доброю силою, яка перемагає зло, допомагає людям. Безперечно, художниця розглядала квіти як щось надзвичайне, важливе естетичне явище.

Про неймовірну любов до квітів Катерина Білокур зазначила: «...А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любові – моєї великої любові!... Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин та одна другої чудовіші, та одна від другої красивіші – та все ж і квіти…».

Коли художниця захоплювалася світом краси, у неї зникали часові рамки, тому на картинах зображені квіти та овочі різних пір року. Дивлячись на майстерно відтворені квіти, глядачі ніби фізично вдихають п’янкий аромат квітів, від якого хмеліє голова, пахощі трав, які переносять десь на широке поле і наштовхують на глибокі роздуми. У ботанічній подібності її квітів і рослин, фруктів, овочів, злаків, дарів рідної Богданівки угадується мрія про ідеал. Віднаходиться втрачена опора, яка є такою важливою для кожного з нас.

Квітуча спадщина

Цікавим є те, що художниця зображує і цвіт, і плід водночас. Серед основних квіткових композицій Катерини Білокур бачимо «Квіти за тином» (1935р.), «Польові квіти» (1941р.), «Буйна» (1944-1947рр.), «Декоративні квіти» (1945р.), «Квіти на блакитному тлі» (1942–1943 рр), «Півонії» (1946 р.), «Квіти та горіхи» (1948 р.), «Букет квітів» (1940-1950-х рр.), «Квіти, яблука і помідори» (1950 р.), «Городні квіти» (1952р.) та інші. Це картини, які заслуговують на світове визнання. Мистецтвознавці порівнюють картини Катерини Білокур з полотнами найвидатніших голландських художників.

Вражає те, що на її полотнах жодна квіточка, жодна гілочка не повторюється, тобто художниця кожного разу творить неперевершені шедеври. Картини Білокур були представлені на виставках у багатьох містах, зокрема в Москві й Парижі. За видатні заслуги в галузі образотворчого мистецтва Катерина Білокур удостоєна звання народного художника Української РСР. Тож, перед нами справжній геній українського образотворчого мистецтва, яка полонить своїми прекрасними картинами, змушує не лише милуватися її творами, а й задуматися над їх змістом.

Автор: Максим Бондаренко.