Козаки: короткий словничок основних понять

  • Відгуки : 1
  • Переглядів: 9841
  • 5 Козаки: короткий словничок основних понять

Зараз складно знайти людину, яка б нічого не чула про козаків. Ця тема висвітлюється в художній та науковій літературі, надихає режисерів та музикантів. Ми не прагнемо відкрити для вас Америку, однак здійснили спробу систематизувати в одному матеріалі найбільш популярні поняття з життя та побуту козаків.


Звання козака

Є доволі популярний міф, що козаком міг стати кожен, хто прийшов на Січ, перехрестився, сказав, що вірить в Бога та вип’є келих горілки. Та на ділі все було дещо складніше: козак ставав козаком після тривалого навчання та муштри. Окрім того він мав скласти іспит на звання козака. Подібне навчання витримували не всі бажаючі, то ж перший зустрічний козаком не ставав.

Козацька наука

Претендент в козаки, так званий «молодик», мав сім років опановувати фехтування, стрільбу з вогнепальної зброї, вчився спритно їздити верхи та вчився гопаку, який раніше був не просто танцем, а різновидом бойового мистецтва (як відома багатьом капоейра), що надавав переваги в боротьбі з суперником. Наставником «молодика» був досвідчений воїн, при якому новобранець служив джурою (чимось нагадували зброєносців при середньовічних лицарях). Окрім бойової науки «молодик» вчився грамоті, основам медицини та астрономії. Найбільш талановиті ще вивчали основи дипломатії, іноземні мови (адже делегації Запорізької Січі їздили до інших країн з дипломатичними місіями).


Іспит для козака

Після успішного навчання «молодик» складав іспит на звання козака. Це було жартівливе випробування, під час якого спільнота перевіряла козака на витривалість, спритність та мужність. Перше випробування: з’їсти миску переперченого борщу, випити кварту (понад літр) горілки і після такого «обіду» пройти по колоді, розміщеній між Дніпровськими скелями, і не впасти в воду. Здолавши перше випробування, він мав подолати на човні пороги (пливти потрібно було проти течії). Завершальним випробуванням була поїздка верхи (на необ’їждженому коні, обличчям до хвоста, без сідла та вуздечки) по степу: козак мав повернутись до Січі неушкодженим.

Ставлення до батьків та до старших

Батьки були для козака «еталоном» та «вищим судом»: без їх згоди та дозволу не можна було навіть до роботи взятись. Неповага до батьків вважалась гріхом і засуджувалась. Також козака вчили поважати старість: незалежно від того хто перед тобою старий отаман чи старий жебрак – поважати ти їх маєш однаково і однаково кланятись з поваги до їх віку. Молоді козаки допомагали старшим людям по господарству. Виконували ту роботу, на яку в старих вже не було сил. Крім того, молодий козак не дозволяв собі в присутності старших зайвого: курити люльку, говорити без дозволу, сидіти в їх присутності, лихословити. Слово старшого було вирішальним під час конфліктів між молодими козаками – це рішення не оскаржували і виконували без зайвих слів.

Дружина козака

Для козака дружина була найціннішим скарбом, бо вона – це майбутнє козацького роду. Жінок козаки оберігали, дбали про їх безпеку. У родині існував чіткий розподіл на жіночі та чоловічі справи, і жоден з подружжя не пхав носа до справ іншого. Для чоловіка було ганьбою займатись жіночими справами. Удовам козаків громада допомагала спільно: і матеріально, і з тяжкою роботою, і з вихованням дітей.

Козаки-самітники

Холості козаки були досить поширеним явищем на Січі. Цьому сприяли постійні походи та війни – хлопці просто не встигали одружуватись. Часто козак давав обітницю безшлюбності і присвячував себе військовій службі. Такі козаки були вихователями для чужих дітей – майбутніх козаків.

Спадкоємець

Народження сина в козацькій родині – радість для батька… та горе для матері. З самого народження хлопчика готували до козацтва: муштра, загартовування. Часто першими словами хлоп’яти були не «мамо» чи «тату», а команди коневі «но» та наказ стріляти «пу». Хлопчику дарували «чоловічі» подарунки: рушниці, ножі, порох, луки та стріли. У нього не було часу на витівки та бешкетування – адже він майбутній козак, вояк.


Гість у домі

Козаки вірили, що гість – це людина послана Богом. Найбільш бажаними гостями були подорожні з далеких місць та ті, що потребували даху над головою. Гостеві ніколи не відмовляли в прихистку. Його садовили на чолі столі, пропонували кращі наїдки та краще місце для відпочинку в домі. А ще у гостя три дні не питали хто він і звідки – це вважалось непристойним. Та й після трьох днів гостя ніхто не допитував не розпитував – слухали лише те, що він готовий був розповісти. Подібна гостинність давала змогу козакам не брати в дорогу ні харчів для себе, ні корм для коня – адже він був бажаним гостем і в кожному селі знайдеться хата, в якій його і нагодують, і дадуть прихисток.


Козаки та релігія

Усім відоме ставлення козацтва до релігії. Без молитви козаки не починали ні трапези, ні справи. Церква була важливим місцем для козацької громади. Часто її зводили за кошт козацької старійшини, оздоблювали золотом та візерунками, замовляли ікони та хоругви у знаних майстрів. Особливим було й ставлення до покровительки козацтва Покрови. У неї просили захисту та допомоги перед походами, з її ім’ям йшли у бій.

Ставлення до алкоголю

Козаки полюбляли застілля. Однак тих, хто полюбляв зазирнути до чарки, в товаристві не поважали. П’яницям не ставили хрест,а забивали осиковий кіл у могилу, їх ховали окремо від інших (як і самогубців).

Козацькі байки

Козаки полюбляли вихвалятись своїми бойовими заслугами під час застілля, однак у серйозних справах вони не прибріхували. Великою ганьбою для козака було якщо його спіймали на брехні. Довіри до нього більше не було.


Козацькі походи

Це явище було неодмінною складовою козацького життя. Козаки намагались не чіпати одновірців, а от польські, татарські чи турецькі поселення від них потерпали (лише зрідка вони не були знищені вогнем). Козаки були жорстокими воїнами і їхні напади на сусідні держави нічим не поступались татаро-монгольським набігам. З кожного походу козаки повертались з трофеями: дорогоцінності, зброя, невільники-заручники.


Розваги козаків

Уміли козаки й розважатись. Найпопулярнішою було змагання «лава-на-лаву»: дві групи козаків вишиковувались один навпроти одного, козаки тримались зціпленими у лікті руками. Основне завдання: відтіснити «лаву» суперника, повалити або розірвати її. Любили козаки й перетягувати канат: дві групи козаків перетягували канат над багнюкою чи калюжею (переможені під сміх глядачів опинялись в багнюкі). Також були змагання на витривалість: стрибання в мішку. Козак мав дострибати до визначеної точки й не впасти. І яка ж розвага без бійки. Кулачні бої були популярним змаганням і серед молодих козаків, і серед досвідчених. Не цурались козаки й співу та танців. Були серед козаків і любителі риболовлі та полювання. Для них це був не лише спосіб добути їжу, але й відпочити та відточити свою вправність. Були серед розваг козаків і небезпечні: знімати шапку з побратима вистрілом з пістоля, бійки на шаблях (часто вони змагались в стані алкогольного сп’яніння – це мало імітувати психічний стан у бою чи при пораненні).

Покарання за злочин

Найтяжчим злочином було вбивство козака козаком. Покарання було страшним: убивцю зв’язували та клали в могилу під труну з його жертвою: козаки вірили – убитий вічно душитиме свого кривдника. За бійку у стані сп’яніння із застосуванням зброї ламали ногу, якщо наслідки були більш серйозними – руку та ногу (що означало відлучення від козацького ремесла). За дезертирство, пиятику під час походу – смертна кара (у морських походах – кидали за борт, у сухопутних – прив’язували до коня і ганяли по степу доки злочинець не вмирав). За борги могли прикути до лафету гармати (звільняли лише після повернення боргу або коли хтось з родичів ручався за боржника). Найбільш поширеним покаранням було приковування злодіїв до ганебного стовпа та забивання буковими киями за конокрадство, пограбування купців. Інколи після цього покарання козаки не лише виживали, але й отримували від товаришів гроші за мужність (козаки не поважали боягузів та скигліїв). За дрібні порушення козакам забороняли займати певні посади та карали грошовими стягненнями в «кошову касу».

Проводжання в останню путь

Коли козака проводжали в останню путь, його кінь (якщо він не пав у бою) йшов перед похоронною процесією (перед родиною покійного) за труною. На коня клали чорний або червоний чепрак, а до сідла кріпили зброю козака.

Козацтво та сучасність

Можна ще довго розповідати про козаків, їх вірування та традиції. Можна проводити аналогії з сучасними козаками и сперечатись чи продовжують вони справу запорізьких козаків. Та краще просто поздоровити захисників та захисниць України з їх святом – Днем захисника України та побажати їм сил і здоров’я, а також пам’ятати, що вдома на них з нетерпінням чекають, вірять в них та моляться про їх благополуччя.







 
Залишити відгук  ↓
 
1 відгуків
0 відповідей
1 оцінок
100% 1 позитивних
5  
Корисність відгуків
0 голосів
0