Що було у люльці у козаків?

Козаки не часто відмовляли собі у розвагах: горілочка, мед-пиво, а особливо люлька. Чого тільки вартий опис Тараса Бульби у Гоголя, коли той шукав кляту свою люльку. Що цікаво, цей образ не вигаданий, а створений за реальним прототипом. Також свідчення іноземців, яким пощастило побувати на Січі, підтверджують пристрасть козаків до тютюну.

Але, як не дивно, пого ловна епідемія тютюнопаління не призводила до закономірних в наші часи легеневих хвороб. Мабуть, нейтралізувався цей недолік здоровим засобом життя та побуту. На відміну від сьогодення.

Здавалося б, а що можна палити, крім тютюну. Але є дослідники, які знають, що можна ще й травами набити смачну чоловічу іграшку.

Одним з дослідників цього явища був Анатолій Пастернак, який написав книгу «Козацька медицина» (2001 року видання). Так от він каже, що тютюн в ті часи був задорогий для повсякденного застосування, тому до невеличкої його кількості додавали наші рідні трави, яким були властиві цілющі дії: вони покращували сон, травлення, пом’якшували вплив середи на нервову систему. Серед цих трав, вважає дослідник, були м’ята, материнка, полин, дуб, терен та багато інших, не менш цікавих, складових.

У кожної з цих трав були свої властивості. Наприклад, материнка заспокоювала.

М’ята додавала суміші приємний запах, тому її частіше домішували до складу нюхального тютюну.

Біль у суглобах полегшував тирлич.

Терен, зокрема його листя, дуже добре очищував кров при пораненні. Його ще називали тоді антоніїв вогонь.

Тирсу особливо полюбляли дозорці за те, що вона посилювала зір.

Полин знищував чорні думки у голові козака.

Чаклун-трава додавала впевненості козакам, тому що мала ефект легкого наркотику.

Антисептичну дію мав падуб.

Буркун додавався для того, щоб забути всі лихі події останнього бою, а крім того ще й як засіб проти ревматизму.

Молодиці також знали, що і як треба застосувати, щоб отримати потрібний результат: варто підсипати до тютюну обранця любистку, як козак починав зацікавлено поглядати в бік тієї молодиці, і кохання розцвітало буйним цвітом. І більш практична дія любистку в його антисептичних властивостях та як засобу, знімаючого пухлини.

Тепер ми бачимо, що чистого тютюну козацька люлька і не бачила.

Якщо ми звернути увагу на буркун, то можна побачити, якою цікавою може бути ця трава. Він знижував прояви судом у разі охолодження, тому рибалки також застосовували його, коли вирушали в путь. Був і побічний ефект – виникнення марень та галюцінацій.

Але козаки знали про це. Можливо, саме через це знання і курили перед боєм, щоб відчути легкість, відчайдушність, не так гостро відчувати біль та і взагалі бути більш войовничими.

А сам тютюн, як і його назва, прийшли до нас із Турції, де він так і зветься. Саме турки держали руку на важливих торгових шляхах у Середземному морі, якраз у час появи тютюну в Європі. Торгові судна чи військові завезли його – невідомо, адже міг бути він і на тих, і на інших. І вірогідніш за все, що саме османці адаптували цю іспанську примху і принесли її і на наші землі.

Козаки прийняли не тільки саму звичку до паління, а й посіяли насіння для майбутньої насолоди.

Але звичка звичкою, а й культура паління виробилась у наших чоловіків. Козаки ніколи не палили у хаті, чи у курені, та що там – навіть у землянці. Вони признавали, що там Бог, тому не можна. Там висіли ікони. І саме тому дим не скупчувався у закритому приміщенні і не виїдав очі та легені.

А коли хочеться запалити – то скільки свіжого повітря на вулиці, то так і виходило, що надворі козаки проводили більшу частину свого часу. Починаючи з ранньої весни та закінчуючи глибокою осінню вони навіть спали надворі. Тримали тютюн в маленьких гарбузянках, що називались діжечки, турчанки, і в них з часом тютюново-трав’яна суміш міцніла, твердішала, але була весь час суха і не пліснявіла. Не зрівняти з сучасними папіросами та цигарками. До того ж, люлька часто загасала, а козак мав час подумати: а чи не занадто вже багато він спалив. Дуже зручно і для здоров’я, і для гарбузянки.

Але то все умови, а от сам тютюн – він тримав половину загадки. Оригінальний турецький був не завжди доступний із-за дороговизни, тому не завжди придбавався за гроші. Було й таке, що шабля допомагала розжитись дефіцитом, або пороги, через які без мита – в даному випадку тютюну – не пройти.

Так і почалося, що тютюн був зовсім в невеликій кількості, а решта – то все наше, рідненьке: трави деревій, чебрець, полин, м’ята, навіть будяк.

І враховуючи корисну дію різних трав, а особливо в суміші, виходило, що паління виконувало лікувальну функцію для козаків. Можна сказати, мужність та кмітливість воїнів залежала від паління, імунітет до різних астм, бронхітів тощо.

Напевно, можна зауважити, що шкідливих речовин залишалося достатньо в диму. Але й тут можна знайти вихід: адже саме димом лікуються багато хвороб, саме через слизову оболонку бронхів та носа ліпше всотуються потрібні речовини. Та ж гомеопатія свідчить про це, та й наукова медицина не відмовляє.

Деякі народи димом взагалі лікують всі свої хвороби, і це підтверджено часом та дослідниками.

Таким чином виходить, що паління було не тільки розвагою у козаків та приємним відпочинком, але й лікуванням. Практично жодного негативного наслідку, суцільна користь!

Непогано було б і нашим сьогоднішнім курцям згадати про повагу до хати та оточуючих в своєму надмірному захопленні, але вже не корисною, а дуже вже хворобливою звичкою. А можливо, і лікарям варто було б застосувати дідівські методи боротьби з наркоманією та токсикоманією.

Сусідство з татарами та османами дозволяло щось віддавати, а щось запозичувати – із побуту, звичок, життя.

Козак-розвідник, наприклад, зовнішньо походив на басурманів: голова брита та червоні шаровари, чим не свій. А поки будуть розглядати, та поки зрозуміють, що щось не теє – то козака вже й слід пропав. А як побачать польські вояки – то побояться чіпати: а якщо за тим одинаком-турком стоїть ціле військо османське.

Але не завжди так корисні були чужі звички та манери. Те ж саме паління – від османців. Або навпаки – звичка вживати хмільне прийшла до сусідів від козаків. Та й яничари не дурні випити були.

І на цьому тлі чомусь не прижилися ні наркоманія, ні куріння опіуму. Цікаве питання – чому?

У етнографів є своя версія: особливості українського менталітету, тверді традиції, та й упертість була властива народу. Коли на Сході популярні були гашиш та інше отруйне зілля, козаки мали іншу можливість розслаблятись та відпочивати – пивами-медами. До того ж козак мусив бути постійно напоготові, в стані здоровому та тверезому. Приклад сусідів давав можливість зробити власні висновки та не зловживати занадто – адже за спиною батьківщина та родина.

На жаль, сьогодні ми бачимо, що нема тієї упертості в чоловіках, того протистояння залежності, що були раніше.

У лікарів та медиків є інша версія, більш практична, така собі гіпотеза імунізації з самого дитинства. Козацькі лави складались здебільшого з селянських дітей. А вони годувались селянками майже до двох років, подеколи і більше. Не було годувальниць, які виховували дитину, але не були рідними по крові до неї. То забаганки панянок та заможних жінок, а простим селянам таке було не по кишені. Таким чином у дитини не були психотравми у зв’язку з відривом від матері та передачі її в чужі руки, які б не були вони лагідні. А крім цього, довше дитина була під захистом імуних тіл маминого молока, що рятувало її від багатьох хвороб та інфекцій, серед яких могли бути і нервові. І власна система захисту дитини могла спокійно формуватись.

Є ще й така версія, дуже незвична і спірна, але така що має право на існування. У жнива селянки не могли весь час займатись дитиною, тому вигадали такий замінник – замість грудного молока суміш макового молочка з хлібним м’якушем, загорнута в чистенький клаптик тканини. Така собі соска. Однак треба нагадати, що макове молочко – то не з зелених рослин сік, а макове насіння, перетерте з водою з додаванням меду.

Вболівальники жіночого руху, соціалістки бачили в таких діях селянок результат гноблення панів. Мовляв, саме через них бідні жінки змушені були знущатись над своїми дітьми. Але жінки слухали та робили, як то було спокон віку. І дитина спала міцним здоровим сном, і переляків серед немовлят майже не було. Тож і родимцю не було потреби відливати. Пізніше земські лікарі та статистики також помітили, що по українських селах частина нервових дітей та підлітків або психічно хворих найменша.

А найбільше здивування у пошановувачів народу викликало те, що родини українців заможні, вже вільні від кріпацтва та панщини, за власним бажанням та без насилля продовжують давати малим дітям ту «няньку» з маком.

Так лібералки змушені були закрити тему. І останньою причиною для цього були спостереження польових хірургів. Ті помітили, що серед великої кількості поранених солдат та офіцерів велика частина поранених добре переносили закис азоту (так званий «веселячий газ»), але погано переносили хлороформ або ефір. І один з учнів М.І. Пирогова, який оперував солдат, лікар Чепрага, помітив, що всі поранені, що не переносили, були українцями.

Те ж саме спостерігалось і коли в медицину вже достатньо широко увійшли морфій, опіум, кокаїн тощо. Базовий наркоз викликав бурхливу реакцію організму в українських воїнів. І хоч страждання були сильні від ран, але солдати відмовлялись від наркотиків та їх заспокійливої дії і не придбавали цю пагубну звичку до постійного споживання наркотиків в подальшому. Чи не «нянька» в тому їм допомагала?..