Будівництво нової садиби або фен-шуй по-українські

Вибір місця під будівництво майбутнього житла – дуже важлива справа, що потребує немалих знань та уваги. В Україні, як і в багатьох країнах, це розуміють й донині дотримуються встановлених традицій.

Як обрати місце під нову будову

Це початкове і найважливіше дійство – від нього залежить вся історія житла та затишок у ньому. На вибір впливають багато факторів та умов: як далеко знаходитиметься житло від вулиці, який буде рельєф у нього, як буде розміщена будівля щодо сторін світу. І це лише вершечок айсберга. Раніше була ціла система, супроводжена обрядами, ритуалами, кожний мав сенс та власну наповненість, але з часом комплекс дій розклався на розрізнені частини і залишився лише серед сільського населення, та й там не повністю.

Щоб відшукати нове місце для житла, треба було враховувати цілу низку чинників:

• Город мусив бути за хатою та комплексом хлівів і виходити до води.
• Місце повинно бути спокійним, тобто на цілині.
• Треба, щоб воно було без вологи, а зранку щоб там не випадала роса.
• На ньому не повинні рости дерева.
• Місцина повинна бути затишною, а це може бути в випадку, коли там водилась худоба – вона поганого не вибере. Так і в родині буде затишок та мир.
• Повинно бути місце для господарських будівель, а також із зручним під’їздом.
• Враховуючи сторони світу – треба будувати хату входом на південь або схід.

Крім показань та побажань, було ще й багато застережень та заборон. Діло будівництва було дуже важливим – на все життя.

• Нова хата мусила бути не меншою за стару – так не буде зменшуватися родина.
• Не можна будувати на тому самому місці, де раніше була стара – треба хоч трохи, але зміститися.
• Врахувати родину, що жила поперед цього – не можна, щоб у ній були п’яниці, злодюги чи інші небезпечні родичи. Також якщо родина попередня померла від пошесті, або довго хворіли. Це все пророкувало таку ж долю новій родині.
• Не можна будувати на місці, де були сварки, бійки, розлучення.
• Де когось вбили або інакше осквернили місце. Якщо тут було поховання когось, а особливо вішальника.
• На місці старої церкви або іншого святого місця.
• На частині землі, де раніше молотили.
• Не можна обирати місце для забудови на роздоріжжі, пустирі, вигоні або на межі.
• Не ставити хату на місці, що ділить дві ділянки землі навпіл.
• Не можна ставити на стежках, дорогах, болотах, камінні.
• Небезпечно ставити на місці, де раніше росло дерево. Особливо уважним треба бути, щоб це не були терен, бузина, груша, а головне калина – сама ворожа рослина для цієї дії.
• На місці льоху або ями, хліва чи стайні, смітника чи помійної ями.
• На місці, де зазвичай збирається дощова вода.
• Дуже небезпечно ставити хату на місці тої споруди, яка раніше згоріла від удару блискавки.

Враховуючи складність справи, самотужки таке відповідальне рішення не приймали. Користувалися допомогою старих людей, що пам’ятали традиції, або зверталися до ворожок. Можна було перевірити безпечність місця тим, що посіяти жито, і від того, як воно зростало, вирішувалось, чи будувати тут хату чи ні.

Крім жита, існували і інші засоби перевірки, чи вірно буде обране місце для житла, чи принесе біду господарю. Наприклад, один з обрядів був такий: треба було забити дерев’яні кілки або покласти камінці під кожний ріг майбутньої хати, а після заходу сонця так, щоб не бачили чужі очі, покласти коло них зерна пшениці або того ж жита в заданій кількості – 27, 30, 33, 36 тощо.

В той самий час на застеленому рушником стільці або невеличкому столику покласти на хрест хліб, сіль та воду в будь-якій посудині. Хрест пізніше переносили на покутній стовп. Воду також можна було ще додатково поставити і коло кожного кілочка – щоб мати результат напевно.

На наступний ранок, ще до сходу сонця, треба було перевірити стан хліба, зерна, солі та води. Все мусило залишитися недоторканним, а щодо води – так її краще щоб стало ще й більше. Це було ознакою правильно обраного місця, безпечного для будівлі та родини. Обряд можна повторювати декілька ночей підряд – для більшої впевненості.

Ще один з обрядів був з допомогою посуду, металевого або глиняного. Це могла бути сковорода, глечик або горщик. Під нього надвечір клали вовну жмутом, а вранці йшли перевіряти – якщо вона зволожилась, то й житло буде вологим і не найкраще місце було обрано.

Обряди на побудову житла мусили виконувати тільки чоловіки, але так було в далекому минулому. Вже в 19 ст. традиція щодо учасників не була така вже незмінна.

Як обрати час для закладин

Цей чинник був дуже важливим для успішного будівництва. Найкращим часом вважалася весна або літо. На Поділлі, наприклад, серед всіх днів тижня найкращим днем для побудови була п’ятниця, особливо на повний місяць – так в хаті буде добро та достаток. По всій Україні сприятливими днями були вівторок, четвер, п’ятниця або субота.

Не бажаними для будівництва були такі часи, як високосний рік, понеділок, середа та свята. Треба було уважно відслідковувати, щоб закладини не припали на день мученика – це було найпершою ознакою того, що діло до кінця доведено не буде.

Закладини

Закладини розпочиналися раннім ранком. В центр житла, що мало побудуватися, перед майбутньою піччю (іноді в східному куті південної сторони) ставили постелений рушником стілець, на нього клали хрест, квіти в букеті, хліб, сіль, воду або вино в чашці.

Старший майстер цілував хліб на рушникові із словами: «Господи, допоможи». Потому починав роботу. Рушник потім разом з грошима, які були за аванс, майстер брав собі. З помічниками, якщо вони у нього були, він пізніше розраховувався сам.

Майстер розпочинав закладини з того, що робив хрест. Той хрест разом з будівництвом зростав – піднімався все вище та вище, аж поки не встановлювався на горищі в кінці процесу будівництва.

Була прикмета, як зробити, щоб будівля стояла якомога довше: треба було діждатися, поки не пролетить крук, і тільки після цього закладати перший камінь або інший жертовний атрибут.

Майстер був дуже поважною та шанованою людиною, яка була частиною ритуалу: на закладинах його добре частували, намагалися не попасти йому в поле зору – від цього можна було захворіти або взагалі померти. На закладинах не можна було класти навхрест дерево, бо, як і при зведенні нової хати, це могло привести до того, що в домі з’явиться мрець.

Господарі житла, що будувалося, закладали дрібні гроші, хліб, зерно, трави, зілля, вино, часник, лампадки та інші жертовні елементи. Так само, як це робилося і з першим камнем, кілком, та іншими будівельними матеріалами. Крім самих господарів це могли робити куми, як це відбувалося в південно-західних районах.

Жертовні атрибути повинні закладатись під чотири кутки хати. Інколи це робилось під один куток, і в подальшому він ставав покуттям, розташований, як правило, на сході. Пізніше його ще стали називати святим кутком – по прийняттю християнства.

Коли майстер та його помічники вже доволі багато пропрацювали, господар готував достойну трапезу для них. «На закладини» запрошували родичів та сусідів – це був перший обід на місці, де надалі буде побудоване житло. Так природа отримувала свою данину від вдячних мешканців.

Господар, за традицією, спочатку випивав чарку горілки сам, із словами подяки всім, хто прийшов, після чого підносив кожному, а починав він з місця, де сходить сонце. По обіді гості розходилися по своїх справах, тим часом як майстер приймався знову за роботу. Але іноді гості могли йому допомагати і всі працювали до вечора разом.

Закладання сволока

Це один із дуже важливих етапів будування житла. Під голову сволока закладалися різні предмети, що перед цим освячувалися в церкві, це міг бути і ладан – від попадання блискавки. З протилежного кутка (так званого глухого) закладали невеликий шматочок хліба, гроші на достаток, сіль, вовну – щоб було сухо і тепло. Грюкати у час закладання сволока заборонялось – це могло призвести до чадіння в новій хаті. До речі, ця традиція жива і понині.

Важливою була будівельна жертва – такий собі відкуп нового житла. В далекій давнині це були навіть людські жертви – в такий жорстокий спосіб зміцнювалися будівлі. На щастя, пізніше вони були замінені на черепи тварин, рослини, і на зовсім символічну жертву – дрібні гроші. Навіть зараз сучасні будівельники дотримуються цієї традиції та кидають гроші під перший камінь – символ достатку та добробуту у хаті.

Подальше будівництво хати дозволяло долучитися всім бажаючим – так будували толокою.

Завершувальна «квітка»

І ось будівельні роботи закінчені. На гребені даху ставився хрест, покладалися квіти та колоски збіжжя – це й робило славнозвісну квітку. Відзначали і окремі етапи будівництва, не тільки сам кінець. Наприклад, коли були зведені стіни та стеля – майстер прилаштовував до сволока квіти та хрест. Сам господар прив’язував туди ж кожух – на тепло в хаті, скатертину – на чистоту та лад, хусточку з хлібом-сіллю. Останнє йшло у подарунок майстру.

Майстри сьогодення також шанують обряд «квітки». Цей етап є таким собі знаком – господар повинен відрахувати гроші на розрахунок, а господиня має накривати стіл. Таким чином магічний ритуал перетворився у досить практичне дійство, лишився свого містичного значення і заземлився.

Якщо згадати про містичність ритуалів будування, варто сказати про незавершеність, яка мусила залишитись при будівництві. Вона мала вберегти нових жителів оселі від лиха, що могло б прийти, як побачило, що справу закінчено. Тому майстри залишали частину даху, що над сіньми, непокритою – саме через цю діру повинно було вилетіти назовні лихо та можливе зло. Отвір закривали через деякий час, коли хата вже була чиста. Ще не можна було протягом року білити всю будівлю – хоча б невеликий шматочок недобіленої стіни повинен був залишатись, в скромному місці поза чужі очі.