Водохреща. Історія, традиції, прикмети

  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 1261
  • 0

Розбираймо ялинку, готуймо голодну кутю та гайда в ополонку! =)

Водохреща, Хрещення чи Йордан – народно-релігійне свято, котре православні та греко-католики святкують 19 січня. Воно є останнім святом з різдвяно-новорічного циклу та завершує Святки – 12 днів Коляди між Різдвом та Водохрещем. Із цим святом пов'язують хрещення Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані.

Хрещення в Україні

Напередодні свята українці традиційно зустрічають другий Святвечір. Впродовж 18 січня віряни тримають піст та нічого не їдять. Сідати за вечерю можна лише після появи першої зірки на небосхилі. До столу подають пісні страви – рибу, вареники з капустою, кутю, узвар тощо.

Вода на Хрещення вважається цілющою, вона символізує початок життя та очищення. Віруючі зберігають вдома саме йорданську воду, адже вірять, що вона є цілющою впродовж усього року. Йорданську воду зберігають за образами та бережуть на випадок хвороби. Вражає той факт, що вода, освячена на свято Йордана, зберігається не псуючись та не засмерджується впродовж року. Віряни певні, що справа у святості, а скептики кажуть, що виною всьому срібло з хрестів, котрі занурюють у воду.

Набрати свяченої води можна у церкві. Також освячуються водойми – річки та озера. За тиждень до свята у кризі замерзлих водойм вирізається ополонка у формі хреста. Цим традиційно займається чоловіча громада: на річці вирубається ополонка, а великий хрест з льоду встановлюють над ополонкою та обливають його червоним квасом з буряка, що символізує кров. Ополонку освячує священик. Згідно з релігійними переконаннями, така вода очищує від гріхів та заряджає здоров’ям на увесь наступний рік. Для вірян після Водохреща починається весільний сезон, що триває до Великого посту.

Оскільки в Україні тісно переплелися язичницькі й православні вірування та традиції, у ніч з 18 на 19 січня серед дівчат було прийнято ворожити на нареченого. І хоч цей ритуал засуджується церквою, він досі є популярним і вважається найбільш достовірним за рік.

Зранку 19 січня у церквах відбуваються святкові богослужіння. Після них народ іде до водойми, несучи дерев’яного хреста та хоругви поперед процесії.

Підійшовши до ополонки, весь натовп зупиняється та стає навколо ополонки. Священик занурює хрест в ополонку під спів церковного хору. Коли воду освячено, віряни набирають з ополонки воду у заздалегідь припасений посуд. Раніше люд, що приїхав кіньми, набирав воду ще й у відра, щоб напувати коней.

Сміливці ще й пірнали у священну ополонку, втім ця традиція підходить далеко не всім.

Традиції наших пращурів

Потужні розвідки щодо українських традицій на Водохреща зробив Олекса Воропай, про що писав у книжці «Звичаї нашого народу». Так, наприклад, зазвичай після водосвяття всі люди поверталися до своїх хат. Поки мати або старша дочка подавали на стіл обідати, батько брав з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочив їх у свяченій воді і кропив все в хаті та в господарстві; потім брав ще крейду і писав хрести на образах, сволоці, дверях і миснику.
Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».

В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, граки — для молодих людей, а як про¬летять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть.

Якщо на Водохреща дерева вкриті інеєм, то на весні у відповідний день тижня — в п'ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліби в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).

Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері ж на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.

В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохреща — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».

Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».

На Слобожанщині є повір'я, що в день Водохреща буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від'їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.

Якщо перед обідом на Водохреща господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв'язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м'які, як тісто». Цікаво, що в західній Англії в дні Різдва Христового господині йдуть у сад і вклоняються яблуням, щоб ці дерева в наступному році щедро родили.

На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.

На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були».

Якщо ввечері зустрінеться в лісі вовк, то треба казати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з'явиться.

Як бачимо, в народних віруваннях часто зустрічається згадка про вовка. Цей хижак має тотемнічне значення (тотем — тваринний або рослинний символ) не тільки в українського, а й в багатьох інших народів, в першу чергу народів Східної Європи, де вовки звичайно водяться. Колись вовки завдавали не абиякої шкоди нашим селянам, нищачи свійських тварин. Поліщуки ділять вовків на дві породи: великих — «конюхів» з сірим хутром і малих — «свинятників» з хутром темнобурим. Зоологи не визна-ють такого поділу і вважають, що це залежить від віку звіра: старші — більші і сиві, а молодші — менші й темніші. Років з пів сотні тому вовки в Україні майже зникли, шкоди від них великої не було, а під час останньої війни, взимку 1942-го року, їх з'явилося знову багато, і вони як і колись, завдавали значної шкоди.

У цей день колядники приходять до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. «Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»

У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв'язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордан» переважно жінки і дівчата. Під час Богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.

Наступного після Водохреща дня (20 січня) люди справляли "посвятки" – тобто переходили до звичайного трудового ритму, та відзначали свято Івана Хрестителя. Остаточно роздавались тваринам ритуальні продукти з покуті й планувалась робота по господарству. Господині діставали свої починки (полотно, нитки й ін.), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, "щоб лихий ниток не плутав". З посвяток вже знімались табу на відвідування корчми чи шинку, які діяли в Свята ("бо вода не посвячена"). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята.

 

 
Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.