Весняний цикл свят українців: традиції та обряди

Прихід весни був святом для наших предків. Весну закликали, її прихід відзначали піснями та танцями. Та раділи кожному її прояву: прильоту птахів, цвітінню природи, теплу.

Починався весняний цикл 14 березня, на Явдохи (Євдокії) – це був день, коли прокидався бабак, риба розбивала хвостами лід, а ластівки повертались з вирію. Цього дня наші предки зустрічали весну: на світанку виходили на високий пагорб чи вилазили на дерева та закликали весну. Господар мав занести до хати талу воду, якою вмивався кожен член родини. Також цього дня жінки висівали в горщики розсаду, а молодь починала співати веснянки.

22 березня вшановували пам’ять 40 святих мучеників Севастійських. Господині випікали здобу з пісною начинкою: картопля, капуста, ягоди та спеціальне обрядове печиво у вигляді 40 пташечок (колись вважалось, що саме стільки видів птахів повертаються з вирію). Старші жінки цього дня ставили в храмі 40 свічок та били 40 поклонів. На 40 святих не можна було працювати, вважалось, що той, хто працюватиме, заробить 40 болячок. Незважаючи на те, що свято було провісником весни, після нього ще могло бути 40 приморозків і 40 «лопат снігу». Цього дня діти ходили від хати до хати з дерев’яними іграшками-ластівками, проставляли й закликали весну.

Хрестя (Хрестопоклінний тиждень) – четвертий тиждень Посту. Традиційно цього тижня випікали спеціальний обрядовий «хрестопоклінний хліб», частину якого зберігали в коморі з зерном (для гарного врожаю). Цей же хліб брали з собою господарі, як йшли сіяти жито-пшеницю, та закопували його на ниві, щоб земля дала гарний урожай. На Лівобережжі традиційно на ниві закопували посуд зі святою водою – «щоб посухи не було», а на Чернігівщині – шматочки полотна, яке лежало на плащаниці а храмі, – «щоб збіжжя гарно вродило».

30 березня, Теплого Олекси, вважалось днем, коли зима вже сходить нанівець. Цього дня пасічники відкривали вулики та просили в Бога про медове літо. А ще на Олекси просинались від зимової сплячки дикі звірі. Існував і особливий ритуал на це свято: цього дня всі намагались знайти квітку рясту та потоптати її. Вважалось, хто так зробить, той проживе ще один рік, звідси й приказка «Дай, Боже, потоптати і того року діждати».

Вербний тиждень – це тиждень напередодні Страсного тижня (цього року 26 березня – 1 квітня). Основним обрядом цього свята було освячення вербових гілочок (оскільки пальми в наших широтах не ростуть), якими потім били домочадців зі словами: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень!». Вважалось, що цей ритуал символізує очищення та здоров’я.

7 квітня, на Благовіщення, наші предки продовжували закликати весну. Зазвичай, кликати її виходили молоді дівчата та діти, а також цього дня дівчата після служби виводили перший весняний «кривий танець». Цього дня не можна були шити чи прясти, бо це принесе чвари в родину. Також на Благовіщення не можна було нічого позичати, щоб дім був повна чаша.

Великдень цього року припадає на 8 квітня. До цього свята наші предки готувались увесь Страсний тиждень: прибирали двори після зими, білили хати, готували святкову здобу (паски), розмальовували писанки та виготовляли крашанки.

Поливаний понеділок (9 квітня). Цього дня хлопці намагались обливати водою дівчат, що їм до вподоби. Звичай обливання (очищення водою) прийшов ще з язичницьких часів та символізував красу, здоров’я та оновляння життя та природи.

Після Великодня починались вулиці: веселі ігри молоді на природі, хороводи. Вулиця, зазвичай, збиралась в певному місця (наперед оговорювали де саме): на майдані посеред села, на лузі, біля левади тощо (все залежало від села). Тривали «вулиці» все літо до дня Семена (14 вересня). До початку польових робіт молодь збиралась щовечора, а от з їх початком – у неділю та на свята, коли працювати було гріх. Проходили гуляння весело: з музикою, танцями, піснями та веселими забавами й іграми. «Вулиця» була не лише можливістю відпочити від важкої праці, але й місцем, де вивчались традиції, звичаї народу та зароджувались стосунки.

Поминальний тиждень (Проводи) – тиждень по Великодню, коли вшановували пам’ять померлих родичів та упорядковували їх могили: сіяли квіти, висаджували дерева, прибирали на братських могилах та тих, за якими вже не було кому доглядати. У різних регіонах були свої поминальні дні, у які родина збиралась на кладовищі, поминала рідних та залишала для померлих «гостинці» (паски, крашанки, писанки). У деяких регіонах був звичай накривати стіл на кладовищі та поминати рідних на гробках (так звана тризна). Тризна часто переходила у веселі забави з піснями та хороводами, в яких брали участь заміжні жінки та пані старшого віку (звідси й інша назва свята «бабські проводи»).

6 травня вшановують покровителя хліборобів та скотарів святого Юрія (Георгія). За давніми віруваннями, цього дня весна сходить на землю: з’являються перші сходи ярових та озимини, зеленіють луги та починають квітнути сади. Роса, що спадає на Юрія, вважається цілющою: нею промивали хворі очі, дівчата вмивались, щоб зберегти красу, господині кропили нею курей-гусей, щоб плодились, а господарі виганяли на росу велику худобу, щоб очистити її від усього злого. Святкували Юр'їв день усією громадою: збирались на полях, гуляли, їли-пили, качались на посівах (щоб жито родило). А ще цього дня вперше чули спів солов’я та кування зозулі (на яке ворожили дівчата – питали в зозулі «Зозуленько, зозуленько, чи довго я буду в батька?» і якщо птах змовкне та полетить, то дівчина цього року заміж піде, а як закує – то стільки й років весілля чекати).

На Вознесіння (17 травня) наші предки виконували хліборобсько-магічні обряди. Наприклад, на Поліссі цього дня «заполювали льон», щоб гарно ріс, а на Чернігівщині та Сумщині пекли «христові онучки» (своєрідні млинці), з якими йшли на ниву (щоб жито добре росло) та на кладовище – поминати померлих.

22 травня вшановують весняного Миколу. Колись цього дня господарі виводили коней на першу пашу, священики служили молебні та кропили коней свяченою водою, а вершники їздили на конях полями (щоб нечиста сила коней не мучила). Також від цього дня починали стригти овець та сіяти гречиху: «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!»

Трійця (27 травня) або ж Зелені свята. Наші предки перед Трійцею прикрашали оселі зіллям: гілками клена та липи оздоблювали вікна, двері, господарські споруди, травами притрушували долівку, на підвіконнях ставили букети з чабрецю, волошок, м’яти. На подвір’ї ставили невеличку осику чи березу. Троїцьке зілля зберігали та використовували при хворобах або побутових негараздах (лепеха відганяла мишей та допомагала виводитись курчатам). У деяких регіонах і до нині зберігся обряд водіння Куста: дівчину вбирали в зелень, прикрашали стрічками та з піснями водили селом і отримували від господарів осель гостинці. У північних регіонах на клечальний тиждень на майдані встановлювали віху – жердину, оповиту зіллям, з колесом від воза згори або прикрашали стрічками та квітами дерево (явір), біля яких веселилась молодь: співали пісень, танцювали, гуляли. З Трійцею пов’язані й повір’я про русалок, які в ці дні ходять по землі, водять хороводи, співають пісень та заманюють на дно річок. На Русальний тиждень дівчатам заборонялось ходити по одинці в ліс чи на річку, не можна цього тижня й вибілювати полотно (русалки могли залишити на ньому плями, що нічим не виводились). Після закінчення Русального тижня, влаштовували урочисті проводи русалок: дівчину, вбрану русалкою (у вінку та сорочці), проводжали з піснями за межі села.

Це свято найчастіше завершувало весняний цикл свят (оскільки чіткої дати воно немає, то могло випадати й на початок червня). Після нього часу на розваги в молоді залишалось зовсім небагато – починалась гаряча пора на полях.