Український вінок – прикраса чи сильний оберіг

Невід’ємним атрибутом дівування з давніх часів на території України є вінок. Він прикрашав голівоньки дівчат, використовувався в традиційних обрядах та зберігався за образами, як скажімо весільний. Тож звідки взялася традиція плести та носити вінок і яке значення він відіграв в житті українців?

Якщо дослідити значення вінка загалом, то в багатьох культурах світу він виступає оберегом та символом жіночого начала й дівочої цнотливості. Вінок також є знаком життєвої сили, досконалості, долі, тай взагалі символом життя та перемоги життя над смертю.

Для народів що відносяться до індо-арійської групи звичай плести вінки був надзвичайно поширеним. Вінками прикрашали голови дівчата, їх одягали на худобу, аби збільшити родючість, їх навіть клали до могил померлих. Згідно Грецької міфології бог західного вітру Зефір мав вінок з незліченною кількістю квітів, який уособлював життєдайну силу вітру. За тими ж грецькими міфами бог шлюбу – Гіменей зображувався як стрункий юнак зі смолоскипом в одній руці та вінком у іншій. також існує ціла низка міфів та легенд де божество переслідує дівчину, будь то проста смертна чи німфа, а дівчина тікаючи перетворюється на якусь певну рослину. Тож вінок з такої рослини і ставав символом божества описаного в міфах.

Для українців вінок має своє особливе значення, до нього ставилися з повагою та великою увагою. Український дівочий вінок то не просто прикраса а сильний оберіг від зурочення та нечистої сили, саме тому для відлякування нечисті поміж квітами вплітали часник, полин та любисток. Також вінок символізує дівочу дівоцтво та чистоту. А так зване «не доносити вінка» означало втратити цноту до заміжжя. Таке ставлення до вінка оспівується та описується в багатьох народних та обрядових піснях, народних легендах та переказах.

Весільний вінок

Чи не найголовнішим вінком в житті кожної дівчини вважався весільний вінок. Весільний вінок був останнім вінком який дівчина одягала, бо ж після одруження головний убір жінки був зовсім інший. Цей весільний «аксесуар» наділявся особливою силою оберега та пов’язувався з сонцем та сяючим небом. Процес плетення такого вінка починався дружками на передодні весілля в дівич-вечір. Вважалося що їм в цьому допомагають вищі сили. В українському фольклорі описується що початок плетення весільного вінка возвіщають янголи, просячи дружок звити вінок для молодої чи просто дзвонячи в дзвоники.

Зазвичай в кожному регіоні плели свої власні, не схожі на інші весільні вінки це могли бути і вінки з квітів, балабонів чи пір’я, багато прикрашені бісером, вишивкою та стрічками, однак неодмінно до такого вінка впліталися барвінок та калина.

Обрядові вінки

Вінок невід’ємний атрибут багатьох обрядових дійств українців весняно-літнього циклу. Так скажімо в Карпатах існував обряд Лялі (Лелі) і проводили його в переддень святого Юрія. В цей день найкращу дівчину уквітчували вінками та травами, ставили біля неї молоко, сир та масло і співаючи пісень танцювали біля неї. Після співів всі учасники ділили поміж себе масло, сир та молоко, а вінки пускали на воду. На Волині також існував обряд «Лялі», але там вінки не пускали по воді а обрана дівчини-Ляля кидала їх і хто ловив кинутого вінка зберігав його до наступної весни.

Перед Трійцею, в народі це свято ще називають Семик або Русалчин Великдень, дівчата ходили до лісу звивати-плести вербі вінки, тобто вербові віти заплітали в коси та скріплювали їх травою й лишали, а в день свята йшли перевірити свої вінки, якщо вінок лишався свіжим то дівчина буде щаслива, а якщо зів’яв, то це віщувало не добре. В деяких місцевостях, як скажімо на Київщині, на Трійцю дівчата кидали вінки на воду.

В Купальську ж ніч вінки пущені на воду віщували долю дівчат. В цей день дівчата спочатку плели вінки, а ввечері пускали на воду, інколи прикріпивши до вінка свічку. І в залежності від того як пливе вінок трактувалася подальша доля: чи скоро дівчина вийде заміж, з якого боку буде наречений, де буде жити дівчина після одруження.

Ще один особливий обрядовий вінок – обжинковий. Він виступав передвісником майбутнього урожаю, що буде в наступному році. Жінки та дівчата що працювали в жнива на полі плели вінок з колосся й прикрасивши голову найкрасивішої дівчини ним йшли в село до господаря ниви. Віддавали йому вінок з обрядовими побажаннями та піснями. Господар приймав дарунок, бажав дівчині щасливої долі та «щоб на неї в церкві вложили вінок» та запрошував всіх на так званий «могорич».

Ось такий він український вінок, красивий, символічний та важливий в житті та побуті нашого народу.