Свято Івана Купала як симбіоз двох культур

  • Відгуки : 0
  • Переглядів: 1527
  • 0

На перетині язичництва й християнства

Івана Купала – від самого початку свято язичницьке, що було присвячено Сонцю й слов’янському божеству Купалі. Ще задовго до того як Володимир вирішив втопити Перуна у Дніпрі та ввести на Русі християнство за візантійським зразком, Купала відзначали скіфи та інші наші пращури. Датою для урочистих дійств було 22 червня – день літнього сонцестояння.

Однак, вже після 988 року з’являється тенденція до християнізації цього свята. Мабуть, ні для кого не секрет, що церква завжди вороже ставилася (і продовжує ставитись) до Дня Івана Купала. За логікою свято мало би собі тихенько канути в Лету, проте християнські мужі виявилися розумнішими (скоріше, навіть хитрішими) і просто пересунули всі урочистості на два дні календаря (24 червня), прив’язавши його до дня народження Іоанна Хрестителя.

Подібні пертурбації на досить ранньому етапі зародження свята поширили теорію, якою сьогодні послуговуються більшість дослідників та ЗМІ, пишучи про те, що Купала – свято християнське, а сама його назва – слов’янська варіація імені Іоанн Хреститель (епітет «баптістіс» (Хреститель) перекладається як «купатель, занурювач»). Теорію ж про існування бога земних плодів Купала підтримують неохоче, мовляв, достеменно невідомо, чи існувало взагалі таке божество в слов’янському язичництві.

Польський ботанік Мартин, описуючи собутки (польська назва свята) в кінці XVI століття, каже, що дівчата приносили в жертву трави; плели вінки й ними вбирали себе. «В цей диявольський день розводили вогонь, який добували через тертя дощечок, щоб свято було справді диявольським, щоб в ньому брали участь самі демони. Співали сатанинські пісні, і з ними стрибали від радості дияволи, яким вони молилися, і їх восхваляли, а Бога забували. В день святого Івана нікого не було в церкві, бо всі проводили собутки з бісами з усякими безчинствами. Жіноча стать до розпалювання вогню ходила в поле шукати різних трав, і, зібрані в цей день, трави мали чудесну силу. Найголовніші з них були: Іванів цвіт, лопух, богородська трава і ведмеже вухо. Дівчата плели з них вінки, пускали на воду і ворожили по тому, як ті вінки пливли: чий тонув, та з дівчат не вийде заміж. Інші, сплівши вінки з богородської трави, святили їх у церкві та зберігали протягом усього року. Під час хвороби людей чи тварин напували настоєм з зілля тих вінків…»

З цього опису видно, що навіть тоді, майже 500 років тому, свято гармонійно поєднувало у собі як християнські, так і суто язичницькі традиції. Останніх, враховуючи написане вище, було більше. Звичаї й традиції на Івана Купала переосмислюються й удосконалюються, незмінною залишається лише дата святкувань, яка із переходом на григоріанський календар у 1582 році просунулася ще більше вглиб літа і з тих пір відзначається сьомого липня (в деяких європейських країнах цей день продовжують відзначати у червні, проте про це мова піде нижче).

Звичаї, традиції та ексклюзивні історії з різних куточків України

Чи не найголовнішим звичаєм у день свята продовжує залишатися купання. Великі компанії, які дотримуються усіх святкових урочистостей (чи то за релігійними переконаннями, чи то, так би мовити, “for fun”), неодмінно шукають сприятливу водойму і купаються. Це - безпечно, адже, за повір’ям, всі нечисті сили в цей час перебувають на суходолі. Немає поблизу водойм – ідіть в баню! «Іванів віник», зроблений з дванадцяти трав, зібраних у купальську ніч, має магічну силу й допомагає звільнитися від злих духів.

У День Івана Купала цілющих та лікувальних властивостей набираються рослини. Вважається, що лише у Купальську ніч на папороті проростає чарівна квітка - кочедижник, що її так важко зустріти в простий час, оскільки її надійним охоронцем є нечиста сила. Той, хто все ж оволодіє нею, отримає дар розуміння мови усіх лісових створінь та побачить, як у ніч напередодні свята по лісу ходять дерева. «Дивиться — червоніє маленька брунька квітки і, як ніби жива, рухається. І справді дивно! Рухається і стає все більша, більша і червоніє, як жевріюча вуглина. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед його очима, ніби полум’я, освітивши й інших біля себе», - пише про цвіт папороті М. Гоголь у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала».

Купальська ніч – чи не єдина на всі 365 днів року, коли вічні суперники вода й вогонь забувають про ворожнечу й стають друзями. Власне, тому нашому народу здавна так полюбився звичай стрибати через вогнище. Вогонь, що його розводять поблизу річок та озер, має чарівну силу. Стрибнути через нього, не зачепивши полум’я, вважалося гарним знаком, запорукою успіху на найближчий рік, особливо, якщо стрибок виконується у тандемі із коханою половинкою.

Власне, саме святкування починалося із виготовлення головних персонажів, символів свята – Купала й Марени. Остання, за слов’янською міфологією, є божеством, що морить землю стужею, а людину – хворобою й голодом. В народі (на Слобожанщині) Марену вважали за старшу русалку. Кожний регіон України мав свої особливості витворення цих символів. Так, на Полтавщині хлопці та дівчата, уквітчані вінками, роблять Купала з гілок верби або із соломи, а Марену – з чорноклену або вишні. Потім дівчата беруться за руки й співають довкола Марени пісні:

Ходили дівочки коло Мареночки,
Зелені два дубочки — парубочки,
Червона калинонька — то дівочки.
Як пішли дівчата в ліс по ягодочки,
Та й прийшлося їм три річки бристи,
Три річки бристи і Дунай плисти.

Втопивши Марену (подекуди Купала), дівчата бігли до води ворожити. Діставши свічки, запаливши їх і прилаштувавши до власних вінків, вони пускали їх по воді, перед цим загадавши бажання. Якщо вінок поплив за течією, то бажання неодмінно здійсниться, а якщо ж пристав до берега чи ба навіть потонув, то дівчина не вийде заміж в найближчий рік. Кожен вінок мав свої індивідуальні риси, щоб хлопець мів відрізнити, де саме вінок його нареченої (часто хлопці робили спроби зловити вінки, стоячи на протилежному березі). Ворожили не лише на вінках, а й на ромашках, кульбабах, камінцях, свічках тощо.

У смт. Згурівка (Київська обл.) з нагоди свята щорічно відбувається урочисте обрядове дійство. Розповідає місцева учасниця святкувань Марія Чорна: «У нас у Згуровці є власний Будинок Культури, який вже близько 8-10 років займається організацією подібних дійств, приурочених до головного літнього свята. Всім учасникам видається красиве вбрання: хлопцям – сорочки, дівчатам – сукні. Впродовж декількох тижнів відбуваються репетиції… Марену робимо з великої вербової гілки, прикрашаємо солодощами й стрічками, тоді ставимо її по центру дійства, танцюємо обрядовий танок. В ще одному танку, «залицяння», беруть участь дівчата й хлопці, вони стають навпроти й починають нарікати: дівчата на Купало, а хлопці на Марену. Після того як опустили вінки, Марену носять по колу і кожен відламує собі гілочку. Потім її топлять, а Купало підпалюють і танцюють навколо нього. Сміливці стрибають через вогонь».

На Рівненщині з-поміж звичних традицій та обрядів існує й доволі цікаве повір’я. «Треба загадати бажання, але обов'язково якесь одне найсильніше, і після опівночі пройти (в ідеалі - проповзти) 12 городів, постійно думаючи про бажання. Старше покоління не дуже це любить, бо це ніби угода із нечистю, але молодь «по приколу» може таке робити. Я, наприклад, робила!», - розповідає мешканка смт. Демидівка Ірина Галабузіна.

Що не можна робити на Івана Купала?

Кажуть, що перше літнє занурення у воду має відбутися саме на Купала і ні в якому разі не раніше. А вже у саме свято хоч би й у брудній воді – купайся досхочу. Забавки з водою стосуються не всіх верств населення. Так, вагітні жінки та люди похилого віку в них участі не беруть, мовляв, не вистачить сил чинити опір злим духам, якщо це буде необхідно.

«Не рекомендується» спати у ніч напередодні свята. В будь-яку хвилину можуть завітати домовики, водяні, русалки, дідька та інша погань, що, до речі, якнайкраще свідчить про велику дохристиянську спадщину Купала. Аби вберегтися від вищезгаданих створінь, наші пращури чого тільки не вигадували, розвішуючи у будинках все: від любистку й конопель до осикових кілків та … чоловічих порваних штанів.

Окрім цього, у народі побутували легенди, за якими у свято не можна було позичати, віддавати чи продавати що-небудь (сім’я могла збідніти). Знайшовши на дорозі чужі речі, краще було залишити їх на місці. В іншому випадку ви могли потрапити в лапи перелесника (тут неодмінно згадуємо «Лісову пісню» Лесі Українки).

Івана Купала: світові аналоги

Схожі за своїм характером до нашого, подібні свята проходять по всьому світові, здебільшого зберігаючи у собі язичницьку складову. Неабиякого розмаху вони досягли у Іспанії (тут у містечку Аліканте на березі Середземного моря проводиться п’ятиденний (19-23 червня) фестиваль “Les Fogueres de Sant Joan” – “Вогнища Сан Хуана”) та Бразилії (“Festa Junina” – Свято літнього сонцестояння; святкування розтягуються на період із 13 по 29 червня).

У Чехії бігають по полях з мітлами та роблять солом’яне опудало, яке потім виносять на палиці за межі села та спалюють або ж розривають на шматки. Схожі «процедури» мають місце у Баварії, де на відміну від чехів, опудало топлять в криниці.

Купальські вогні у свій час горіли у всіх великих європейських містах перед ратушами, а запалював їх ніхто інший як мер міста. Найміцніше цю традицію зберегли білоруси, які в святкову ніч вбивають у землю кіп, що обкладається смолою і запалюється. Потім у вогонь, що розгорівся, господині кидають березові гілки, при цьому промовляючи: «Кабы мой ленъ былъ также великъ, какъ ета березка!»

Якщо у нас в Україні довгий час існує традиція зберігання вінків на горищі, то, наприклад, болгари кладуть їх у кадильницю і ними окурюють хворих. Серби вішають вінки під дахами хат і хлівів як оберіг.

Дещо схоже на наше купальське гільце ми знаходимо в … Індії (!), де люди несуть у села «корму» (молоде деревце), встановлюють її на площі й прикрашають, а потім танцюють довкола.

Тож, констатуємо той факт, що і в наші часи Івана Купала святкують, і святкують, треба сказати, «з вогником». Свято, що є своєрідним симбіозом двох релігійних світів та культур, є неодмінним атрибутом українського літа і набуло поширення в інших країнах світу.


 

 
Залишити відгук  ↓
 
Ще ніхто не залишив відгуків.